Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

з удаваним ентузіазмом: — Може, буде нам якась пожива.

Мак-Давелл торкнувся екрана. Голос Аде залунав у кімнаті —

м’який і теплий, ніби вона стояла поруч.

— Капітане?

— Прожени цифри на гальмування цієї чортопхайки.

— Слухаю, капітане.

— Наскільки складно буде синхронізуватись із CA-2216862?

— Ми причалюємо до астероїда?

— Я повідомлю, коли ти виконаєш мій наказ, штурманко

Тукунбо.

— Слухаюся, — до Голдена долинули звуки клацання

клавіатури Аде. — Капітане, якщо ми просто зараз розвернемо

корабель і вжаримо на повну майже на два дні, то я підведу його

на відстань п’ятдесят тисяч кілометрів.

— Конкретизуй «вжаримо на повну».

— Ми всі у колисках.

— Хто б сумнівався, — зітхнув Мак-Давелл, почухавши

кошлату бороду. — А зміщення вантажу пошкодить корпус лише

на пару мільйонів баксів, якщо нам пощастить. Голдене, бляха, я

вже застарий для цього. Застарий, чуєш?

— Так, капітане. Ви справді застарі. А ваше робоче місце мені

завжди подобалося.

Мак-Давелл скривився і показав Голденові непристойний

жест. Ребекка пирхнула зі сміху. Мак-Давелл повернувся до неї.

— Дай знати на маяк — ми змінюємо курс. І попередь Цереру, що запізнимося. Голдене, що там із «Лицарем»?

— До атмосферних польотів непридатний, поки не докупимо

деякі деталі, але п’ятдесят тисяч кеме у вакуумі витримає.

— Точно?

— Так каже Наомі. Отже, точно.

Мак-Давелл підвівся, розгорнувшись у висоту на два з чвертю

метри — і при цьому худіший за підлітка на Землі. Маючи за

плечима стільки років — і жодного з них у гравітаційному

колодязі планети — старий напевно переживатиме пекло від

такого прискорення. Голден відчув укол співчуття — утім, він

ніколи не став би бентежити капітана його виявом.

— Така штука, Джиме, — Мак-Давелл говорив так тихо, що

тільки Голден міг почути. — Ми маємо зупинитися, маємо

спробувати, але не варто вистрибувати зі штанів... Якщо ти

збагнув, про що я.

— Але ж ми все одно зупинимося, — озвався Голден.

Капітан поплескав повітря широкою павучою лапою — ще

одна звичка поясанина, набута через потребу бачити жести

співрозмовника у скафандрі.

— Із цим уже нічого не вдієш... Але, Джиме, якщо раптом там

виявиться якась херня, то не вдавай із себе героя знову.

Збирайте іграшки і валіть додому.

— І залишити їх наступному кораблеві, що тут пролітатиме?

— І не лізти в халепу. Це наказ. Допетрав?

Коли система всезагального сповіщення з клацанням

прокинулася і капітан Мак-Давелл заходився пояснювати

ситуацію всьому екіпажеві, Голдену здалося, ніби навіть тут він

може розчути всезагальний стогін, що прокотився всіма

палубами. Тим часом Голден підійшов до Ребекки.

— Гаразд. Що в нас тут за поламаний кораблик?

— Легкий вантажник. Марсіянський реєстр. Порт приписки

Ерос. Називається «Скопулі»...

Розділ другий. Міллер

Детектив Міллер відкинувся на спинку пінокартонного

стільця, лагідно всміхаючись та підбадьорливо киваючи

дівчині, плутану розповідь якої саме намагався скласти докупи.

— А тоді раз — і жестяк. Пацанчі понабігали, волають, перами

тицяють, — дівчина провела рукою в повітрі. — І то нач’

танцювали, тіки Бомі такий без дупля, ти шо, нині і прісно.

Січеш, ке?

Гевлок, який стояв біля дверей, двічі моргнув. Кремезний

коротун не міг стримати гримаси нетерпіння. Саме тому Гевлоку

ніколи не стати старшим слідчим. І саме тому він відстійно грав

у покер.

Міллер грав у покер майстерно.

— Чисто, — кивнув він дівчині. У його голосі прорíзались

інтонації мешканця внутрішніх рівнів. Він описав у повітрі

невелике півколо, копіюючи жест дівчини. — Бомі продуплив.

Попався на раз-два.

— На раз-два і пиздарики, ага, — докинула дівчина, ніби

Міллер зацитував рядок проповіді.

Міллер кивнув, дівчина кивнула у відповідь — наче дві пташки

зійшлися у шлюбному танку.

Наймана нора мала три кімнатки з кремовими в чорну

крапочку стінами: ванну, кухню та спальню. Стійки висувного

спального місця ламані та ремонтовані так часто, що ліжко вже

не прибереш. Настільки близько до осі обертання Церери таке

навряд чи могло статися завдяки