Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

черес, — жінка багатозначно намотала білявого кучерика на вказівний пальчик.

Гнат підкрутив вуса. Молодий шинкар із кам'яним обличчям протирав чисті чарки, вуха його палахкотіли.

— Ще, — оголосив йому Бойко.

— Дуже не налягай, — примружила нафарбовані сріблястими тінями очі Лілея. — Ти потрібен сьогодні тверезим.

— Тобі?

Байдуже, скільки там у капшуку лишилося, твердо вирішив Гнат.

— На превеликий жаль — ні, — Лілея озирнулася: до закладу ввійшли двоє, судячи з одягу, заможних чумаків. — Шеф має справу на кілька дукачів. Він чекає внизу.

Лілея пурхнула до гостей. Сіроманець супроводив її задок невеселим поглядом та випив другу чарку. Сьогодні всі жінки тікають йому з рук.

— Лілея найкраща, — зауважив шинкар.

— Знайшовся тут знавець, — пхекнув Гнат. — Ти навіть голу дівку ніколи не мацав. Як тебе звуть?

— Тарасом звуть. І я мацав!

Як лише такого малого додумалися взяти на роботу в дім розпусти, подумав Гнат. Мабуть, Дмитро гарненько попросив за небожа.

— Щасти з мацанням, Тарасику. Ще побачимося.

Коли до себе кликав господар «Нічної Мавки», то справа була нагальна. І грошовита. Характерник рушив до непомітних дверей, якими послуговувалися винятково працівники та довірені персони закладу.

— Агов! За другу хто заплатить, пане лицарю? — гукнув Тарасик.

— Запиши на мій рахунок, — відповів Гнат. — Прізвище Бойко.

Сіроманець спустився до підвалу, двійко бурмил перед черговими дверима мовчки пропустили його далі.

Потаємним Ельдорадо тут ховалася величезна гральна зала: розкішно оздоблена оксамитом та позолотою, до блиску вичищена, щедро напарфумлена — готова до відкриття на найвищому рівні. Шевальє чекав біля одного зі столів, укритому стовпчиками гральних фішок.

— А от і мій улюблений характерник! — мовив чоловік та простягнув руки до Гната. — Ходи-но сюди, мон амі!

Бойко не знав, як насправді звуть Шевальє. Певно, ніхто в усьому Гетьманаті того не знав, окрім кількох агентів Таємної Варти і Сірого Ордену. Сам Шевальє стверджував, що він родом із Франції, носив костюми за останньою паризькою модою та щодня підрівнював ледь помітні, немов олівцем намальовані вусики у найдорожчій цирульні Києва «Na uzvozi». Від нього плинув тонкий аромат дорогого одеколону (французького, авжеж), на доглянутих пальцях блищали золоті персні.

Українською Шевальє розмовляв без жодного натяку на акцент і гекав, як будь-який місцевий, тож Гнат мав підозри, що вишуканий бандит родом з угідь, ближчих до Житомира, ніж до Парижа.

Вони символічно обійнялися. Гната завжди корчило від цього ритуалу. Він кинув погляд на викладені стоси гральних фішок — тут вистачило б і на десяток його мрій.

— Виглядають привабливо, чи не так? — спитав Шевальє. — Дивишся на ці фішки, а насправді то блищать таляри і дукачі. Справжні чари!

— Так-так, казино ніколи не програє, — буркнув Гнат, який спустив тут не одну місячну платню.

— Мудрі слова, світла голово! От навіщо ти став клятим характерником? — сплеснув руками Шевальє. — Я б тебе у Чорну Раду провів, же сві кон!

— Же шо? — Гната вельми дратували ці вставки незрозумілою для нього мовою. — Політика мене ніколи не цікавила.

— Дарма, мон амі! Будь-якій відповідальній людині, а тим паче свідомому громадянину і патріоту варто цікавитися політикою — адже вона керує нашим життям.

Характернику набридли вступні теревені. Гидке відчуття нікуди не зникло, дві чарки горілки не зарадили, а фішки нагадали про те, що до мрії далеко — настрій полетів у прірву.

— Ти мене заради балачок про політику покликав? — спитав Гнат.

Мало хто б наважився так розмовляти з одним із найві-доміших київських бандитів.

— От про що я казав! Обожнюю твою прямоту й відвертість, — Шевальє зааплодував із задоволеною посмішкою.

— Так-так, у мене аж встав від твоїх вихвалянь, — похмуро відповів Гнат. — Давай уже до справи.

Шевальє махнув рукою на залу.

— Сьогодні тут буде гра. Дуже важлива гра... Приїдуть гості. Дуже поважні гості.

— Радий. Дуже радий за тебе, — мовив Гнат. — До чого тут я?

— Ти вже бачив, хто стоїть за шинквасом замість Дмитра?

— Шмаркач, який шию скрутить озираючись на дівок навколо.

— Дмитра підстрелили виродки, які насмілилися напасти на мене. Нажахали весь персонал, — Шевальє відкинув показні веселощі та нервово хруснув пальцями. — Мерде! Я задіяв усі ресурси, але досі не знаю, хто виступив проти мене. Ти розумієш, які люди стоять за цим попередженням, якщо навіть я не здатен їх знайти?

— Лайно, — погодився Гнат.

— У жодному разі не можна дати себе залякати. Не можна показати слабкість, — Шевальє поправив метелика, що було найвищим проявом його невдоволення. Нерідко після цього жесту чиєсь життя уривалося. — Тому гра відбудеться. Сьогодні, коли тут буде чимало поважних гостей, на мене спробують напасти знову. Я не певен, але так підказує шосте чуття... Я б сам так учинив. Тож мусимо бути напоготові, потрібен увесь можливий захист.

— Поклич сердюків.

— Сердюки будуть, — відмахнувся Шевальє. — Та зиску з них, як із цапа молока.

— І скільки ж коштують сині мундири? — поцікавився Бойко.

— Ані шеляга, — у відповідь на здивований погляд характерника Шевальє пояснив: — Голова столичних сердюків також буде серед гостей. Але що таке сердюки в порівнянні з твоїми шаблями? Я дуже зрадів новині про твій несподіваний візит.

— Це випадковість, — Гнат із прикрістю згадав Орисю та її перса. — Я мав інші плани на вечір.

— Бачиш? Сама доля привела тебе сьогодні, мон амі. То як, допоможеш з охороною?

Далі починалася невеличка вистава. Бони обидва знали фінал, але все одно мали розіграти її.

— Мій час дорого коштує, — сказав Гнат.

— Твій час потрібен мені до світанку. Дукач за чотири години, — відповів Шевальє.

Цього заробітку вистачить на подарунки і Остапу, і Уляні. Ще й відкласти на мрію.

— Просто насолоджуйся вечором, сіроманцю. Проходжайся поміж столів, спілкуйся, як матимеш бажання, можеш зіграти та випити трохи... Тільки ж не втрачай пильності та здатності махати шаблями.

— Та здатності ловити кулі.

— Нотаман! Чи не диво той ваш потойбічний контракт? — Шевальє простягнув долоню. — Тільки до дівчат не липни... Підеш до будь-якої після вечірки. За рахунок закладу.

Лілею, він обере Лілею. Але Гнат із відповіддю не квапився.

— Ну ж бо, мон амі! Мені відома твоя платня, — Шевальє скривив губи. — Клятий Орден за місяць