Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Городничий (набік). Ну, слава Богу! гроші взяв. Діло, здається, піде тепер, як по маслу. Я таки йому, замість двохсот, чотириста всунув.

Хлестаков. Гей, Йосипе!

Йосип входить.

Поклич сюди трактирного слугу! (До городничого і Добчинського.) А що ж ви стоїте? зробіть ласку, сідайте. (До Добчинського.) Сідайте, прошу дуже.

Городничий. Нічого, ми й так постоїмо.

Хлестаков. Зробіть ласку, сідайте. Я тепер бачу цілком відвертість вашої вдачі й гостинність, а то, признаюсь, я вже гадав, що ви прийшли з тим, щоб мене… (Добчинському.) Сідайте.

Городничий і Добчинський сідають. Бобчинський заглядає в двері й прислухається.

Городничий (набік). Треба бути сміливішим. Він хоче, щоб вважали його інкогнітом. Добре, і ми напустимо туману; удамо, ніби зовсім і не знаємо, що він за один. (Уголос.) Ми, проходжуючись у службових справах, ось із Петром Івановичем Добчинським, тутешнім поміщиком, зайшли навмисно в гостиницю, щоб подивитися, чи добре живеться проїжджим, бо я не так, як інший городничий, якому все байдуже; але я, я, крім обов’язку, ще й як християнин-людинолюбець хочу, щоб кожного смертного тут хороше приймали, і от ніби в нагороду випадок подарував таке приємне знайомство.

Хлестаков. І я сам дуже радий. Без вас я, кажу щиро, довго б просидів тут: зовсім не знав, чим заплатити.

Городничий (набік). Еге, розказуй! не знав, чим заплатити! (Вголос.) Чи насмілюсь запитати, куди і в які місця їхати зволите?

Хлестаков.Я їду в Саратовську губернію, у власне село.

Городничий (набік, з обличчям, що набирає іронічного виразу). В Саратовську губернію! Га? і не почервоніє! О, та з ним рота не роззявляй. (Уголос.) Добре діло зволите робити. Та от і щодо дороги: кажуть, з одного боку, неприємності щодо затримки коней, та проте, з другого боку, розвага для ума. Адже ви, мабуть, більше для власної приємності їдете?

Хлестаков. Ні, батенько мене викликає; розгнівався старий, що досі нічого не вислужив у Петербурзі. Він гадає, що так от приїхав, так миттю тобі Володимира в петлицю[22] й дадуть. Ні, я б послав його самого поштовхатися в канцелярію.

Городничий (набік). Прошу подивитись, якого дзвона виливає! і старого батька приплів! (Уголос.) І на довго зволите їхати?

Хлестаков. Їй-право, не знаю. Адже мій батько упертий і тупий, старий хрін, як колода. Я йому просто скажу: як хочете, я не можу жити без Петербурга. А за що, справді, я маю занапастити життя з мужиками? Тепер не ті потреби; душа моя прагне просвіти.

Городничий (набік). Славно закрутив! Бреше-бреше — і ніде не спіткнеться! А дивись, яке мале, миршаве. Здається, нігтем би його — раз! ну, та стривай, ти в мене проговоришся. Я тебе примушу більше розказати. (Вголос.) Справедливо зволили сказати: що можна зробити в глушині? Та от хоча б і тут: ночі не спиш, стараєшся для вітчизни, не шкодуєш нічого, а нагорода, невідомо ще, коли буде. (Оглядає кімнату.) Здається, ця кімната трохи вогкувата?

Хлестаков. Поганюща кімната, а блощиці такі, яких я ніде не бачив: як собаки, кусають.

Городничий. Дивіться! такий освічений гість, і терпить, і від кого? від якихось негідних блощиць, яким і на світ не слід би було родитися. Та й темно, здається, в цій кімнаті?

Хлестаков. Так, зовсім темно. Хазяїн завів звичку не давати свічок. Іноді щось хочеться зробити, почитати, або спаде фантазія річ якусь написати; не можу — темно, темно.

Городничий. Насмілююсь прохати вас… але ні, я недостойний…

Хлестаков. А що?

Городничий. Ні-ні, недостойний, недостойний.

Хлестаков. Та що ж таке?

Городничий. Я б насмілився… У мене в домі є чудесна для вас кімната, світла, затишна… Але ні, почуваю сам, це вже надто велика честь… Не прогнівайтесь. Їй-богу, від щирої душі запропонував.

Хлестаков. Навпаки, будь ласка, я з радістю; мені значно приємніше в приватнім домі, ніж у цьому шинку.

Городничий. А який радий буду я! А вже як дружина зрадіє. Така вже в мене вдача: гостинність з самого дитинства; особливо, коли гість освічена людина. Не подумайте, щоб я казав це з лестощів. Ні, не маю цієї вади, від щирої душі говорю.

Хлестаков. Сердечно дякую. Я сам теж, я не люблю людей дволичних. Мені дуже подобається ваша відвертість і привітність, і я б, скажу правду, більше б нічого й не вимагав, як тільки виявляй мені відданість і повагу, повагу й відданість.

Ява IX

Ті ж і трактирний слуга в супроводі Йосипа. Бобчинський визирає з дверей.

Слуга. Зволили кликати?

Хлестаков. Так; подай рахунок.

Слуга. Я ж допіру подав вам другий рахунок.

Хлестаков.Я вже не пригадую твоїх дурних рахунків. Кажи, скільки там?

Слуга. Ви зволили першого дня взяти обід, а на другий день тільки закусили сьомги і потім уже все в борг брали.

Хлестаков. Дурень, ще почав вираховувати. Всього скільки належить?

Городничий. Та ви не звольте турбуватися, він зачекає. (До слуги.) Геть звідси, тобі пришлють.

Хлестаков. Та воно й справді. (Ховає гроші.)

Слуга йде. У двері виглядає Бобчинський.

Ява X

Городничий, Хлестаков, Добчинський.

Городничий. Чи не буде таке ваше бажання оглянути тепер деякі установи в нашому місті, як от — богоугодні та інші?

Хлестаков. А що там таке?

Городничий. А так, подивитись, як у нас ідуть справи… порядок який…

Хлестаков. З великою охотою, я готовий.

Бобчинський вистромляє голову в двері.

Городничий. Також, коли буде ваше бажання, звідти в повітове училище, оглянути порядок, в якому викладаються в нас науки.

Хлестаков. Прошу, прошу…

Городничий. Потім, коли забажаєте одвідати острог і городські тюрми — поглянете, як у нас утримуються злочинці.

Хлестаков. А навіщо тюрми? вже краще ми оглянемо богоугодні заклади.

Городничий. Як вам завгодно. Який у вас намір, в своїм екіпажі, чи разом зі мною на дрожці?

Хлестаков. Так, я краще з вами на дрожці поїду.

Городничий (Добчинському). Ну, Петре Івановичу, вам тепер нема місця.

Добчинський. Нічого, я так.

Городничий (тихо Добчинському). Слухайте: ви побіжіть та бігом, блискавкою, і занесіть дві записки, одну в богадільню Земляніці, а другу жінці. (Хлестакову.) Чи насмілюсь я попрохати дозволу написати у вашій присутності один рядочок дружині, щоб вона приготувалася прийняти шановного гостя.

Хлестаков. Та навіщо ж?.. А проте тут і чорнило, тільки паперу, не знаю… Хіба на цьому рахунку?

Городничий. Я тут напишу. (Пише й одночасно говорить сам собі.) А от подивимось, як піде справа після фриштику[23] та пляшки товстопузки! Та є в