Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

тривоги, депривації сну, домашнього насильства, насильства на робочому місці та зловживання алкоголем спостерігалося протягом десятиліть серед робочої сили, що базується в космосі, до того, як синдром Екхарта-Райзера та його поширення змусили широке медичне співтовариство визнати, що щось не так. Що вони мають справу не з одноразовими випадками, а з більш масштабною проблемою.

Люди не створені для роботи та життя в космосі. Циркадні ритми порушуються, коли люди занадто довго перебувають у штучному середовищі. Це ще гірше для команд R&E, які застрягають на низці планет із циклами день/ніч, які не збігаються з земними. Додайте ізоляцію, стрес — у цьому випадку горе та втрату - на додаток до факторів, пов’язаних з роботою — погане харчування та відсутність приватного життя, і в кінцевому підсумку ви отримаєте приємне густе рагу факторів, що сприяють поширенню синдрому.

Розмовна терапія, ліки та регулярні фізичні вправи – усе це стандартна практика. Але покращений сон — якість сну, що визначається трьома D: глибиною, тривалістю та порушеннями — також може мати величезне значення.

Нові шоломи iVR, які доручили випробовувати Офелії під час цієї місії, — портативна версія тієї ж технології Монтроуз, що використовувалася на Землі — допоможе зменшити деяку фізіологічну напругу, яка виникає під час перебування за межами рідного світу. Сподівання на це мали підстави. Але метод проб і помилок, особливо на початку, був неминучий.

Краще почати відразу.

Офелія розплющує очі, почуваючись спокійнішою та стриманішою. Вона знає своє призначення, у неї є досвід і можливості допомогти. Вона тут щось змінить. Вона не стане причиною невдачі.

Натягуючи мішкувату тканину комбінезона щільніше до тіла, вона повертається до блискавки, і цього разу та плавно піднімається. Ось, бачите?

Вона відступає від шафки, починає закривати дверцята, а потім зупиняється, її рука застигає на холодному металі. Стандартний наручний комунікатор лежить збоку на полиці шафки над її головою, кремезний екран на товстій чорній смузі. Це погана заміна її імпланту QuickQ, яка дозволяє лише обмежену передачу голосу та тексту. Але комунікаційні технології в цій галузі завжди відстають на пару поколінь. Їй — і всім іншим членам екіпажу — доведеться покладатися на корабель, щоб отримувати передачі з дому, а потім передавати їх цими незграбними старими речами.

Екран на її комунікаторі вже блимає жовтим, вказуючи на наявні повідомлення.

Її дядько. Можливо, Юліус, якщо він схаменувся настільки, що зміг переступити через себе. Вона має пробачити його. З усіх людей Офелія знає, наскільки «переконливою» може бути її родина — переконливою, як ніж у горлі людини, яку ти найбільше любиш. Крім того, вона не збирається знову довіряти йому, тому в цьому немає нічого страшного.

Зітхнувши, вона тягнеться вгору і бере комунікатор, закріплюючи товстий ремінець навколо свого зап’ястя. Вона гортає сповіщення на екрані, видаляючи три повідомлення від свого дядька, більшість із яких надійшли одразу після того, як вона вимкнула свій QuickQ. Одна з невідомого номера виявляється розгубленим приватним лікарем, який намагається направити до неї колишню працівницю Монтроуз і чомусь не знає про її призначення.

Офелія пересилає його Емері, своїй заміні, а потім натискає наступне.

Знайомий номер: це Дульсі, її молодша сестра. Повідомлення коротке. «Ух. Добре. Напевне.” Хвилька тиші, а потім вона зітхає. “Я сумую за тобою.” На цьому повідомлення завершується.

У Офелії печуть очі. Дульсі не просто її улюблена людина в її родині, але, можливо, єдина її улюблена людина в світі. Але вона робить це не тільки для себе, але й для Дульсі. Погана преса про твою старшу сестру не може бути легкою для сімнадцятирічної дівчини.

Офелія прочищає горло й швидко моргає, щоб прояснити зір. Потім вона зберігає це повідомлення перед тим, як перейти до наступного. Це ще один невідомий номер без жодної транскрипції.

Цей приватний дзвінок, швидше за все, такий, як і від попереднього доктора.

Але з мікродинаміка лунає тихий голос. “Доктор Брей, це Джасінда Каррутерс з каналу «Сказати правду». Я сподівалася поговорити з вами».

Серце Офелії тьохкає в грудях. Джасінда ніколи раніше не зверталася до неї безпосередньо. Контактна інформація Офелії не є секретом; цього не можна сховати в її професії. Але журналісти-стримери здебільшого трималися подалі від неї, завдяки фаланзі адвокатів Монтроуз, які негайно починали кричати про конфіденційність.

Щось змінилося? Або Джасінда щось знає і готова ризикнути?

«Але, здається, я запізнилася. Або подзвонила на півтора роки раніше». Джасінда видає самопринизливий сміх, який має відтінок штучності, оскільки він створений, щоб змусити людей довіряти їй. Ой, я лише людина. Офелія сама використовує подібну техніку.

«Якщо ви хочете зв’язатися, ось моя контактна картка». На екрані блимає інформація. Миттєве вагання, а потім Джасінда додає: «Сподіваюся почути вас незабаром».

Офелія миттєво рухається, щоб провести «Видалити», але в останню мить щось зупиняє її руку. Краще знати про небезпеку, ніж повертатися до неї спиною. Це була її філософія протягом більшої частини її життя, і досі вона їй добре служила.

Принаймні, вона зараз за кілька мільйонів кілометрів від того, щоб мати з цим клопіт.

Поки вона розмірковує над повідомленням Джасінди та його значенням, програється наступне повідомлення. Ще одне знайоме число. Але не Юліус.

«Офелія, це твоя мати» Її тихий, слабкий голос звучить ще слабше на такій далекій відстані. Або, можливо, це лише уява Офелії.

Просто вимкнути, видалити. Нічого доброго з цього не вийде, ти це вже знаєш. Але важко, майже неможливо, перестати прагнути батьківського схвалення. Це закладене в мозок у ранньому віці.

«Я хвилююся за тебе», — каже її мати. На задньому плані дзвін келихів і хтось надто голосно сміється. Вона десь на вечірці, на бенефісі, швидше за все, після вказівки свого брата — дядька Офелії — зв’язатися з нею. Занадто пізно, звичайно.

«Я знаю, чому ви вважаєте, що повинні це зробити», — продовжує вона. «І я… мені дуже шкода».

Офелія закочує очі. Її мати завжди вибачається, принаймні так вона каже, але чомусь ці слова ніколи не прирівнюються до дії.

«Але я вважаю, що це занадто ризиковано». Тон її матері змінюється з м’якого жалю на суворий і різкий, запізніле утвердження авторитету. «Не їдь на ту планету».

Офелія зітхає, очікуючи попередження про Джасінду, захист сім’ї, повернення додому до комплексу в Коннектикуті. Вуста її матері, але слова дядька — майстерна лялькова вистава.

«Я знаю, що минуло багато років з часу того… випадку», — починає її мати, і Офелія різко відкриває очі. «Але ви повинні враховувати, що це середовище може викликати…»

Ісусе. З гарячим обличчям Офелія ляскає по комунікатору, щоб змусити матір замовкнути, стримуючи бажання озирнутися навколо, щоб перевірити, чи не почув хтось інший. Неймовірно. Незвично. Вони, мабуть, у відчаї, якщо розкопують це.

Офелія хитає головою й зачиняє