Ведана - Супроти волі. Знайти себе, Ведана

Минув місяць, на обрії забававніли обриси Батисталю. До нього лишалося не більше п'яти миль.

— Одже, дівчатка, Батисталь, це величезне місто, що не належить жодному королівству, але він є центром угіддь непокірних. Коротко про його устрій. Центр міста, там багато адміністративних будівель, житлові споруди, гостинниці, але ціни там величезні, тому усім тамтешнім дають браслети і вони отримують знижки. А от поділ.. це місце де живуть бідняки. Навряд чи ви зможете знайти собі місце проживання в центрі. Кварталів багато, приморські і які хочеш, але у поділі дуже багато безпритульних напіврозумних. Це все, що вам треба знати. Якщо хочете потрапити в центр, то з основної дороги не звертайте і...

Договорити він не встиг. Вісті на плече різко впав сокіл, стискаючи шкіряний наплічник пазурями, але за мить птах рівно сидів на плечі вертячи головою і зазираючи господарю в очі.

— На землю.

Усі троє припали до землі.

— Що від...

— Гомер ніколи не спускається просто так. Гххх... Усе таки прогадав з часом, ще не повпадали в сплячку каменегризи.

— Що це?

— Такі динозаври. Ковтають цілими навіть людей. А от і вони.

Чотири дволапі потвори перли просто на них. Віста напружився, вихопив пістолет, а в руці з'явився клубок світла. Коли відстань скоротилась він викинув клубок світла у каменегризів і тих скувало червоними путами. Пролунало кілька пострілів. Двоє потвори впали на землю.

— Валимо!

Та людина не могла бігти швидше за каменегризів. На бігу Віста перезаряджав пістолет, але навряд чи він встигне до того, як їх наздоженуть.

— Агх... Навіть страх перед смертю нічого не може в тобі пробудити силу. Пігулки майже вбили дар.

Віста розвернувся, видав щось на кшталт рику, його очі зблиснули червоним і два каменегризи з писком кинулись навтьоки, наче від вогню.

— І ти так.. міг од..разу?

— Цей невеликий ризик міг би бути вартий того, якби ваш батько не пошкодував грошей на якісні препарати. Що узагалі може змусити тебе пробудити силу? Мабуть, треба більше часу і хтось з сильнішою аурою ніж у мене, якесь магічне створіння, або артефакт щоб допомогти покращити енергетику, але часу у нас не достатньо. Можна було би придбати тобі малайора.. ні ні.. дохлий номер. Ходімо далі. 

Віста поступився у землю, знову замовкнувши. В іншому шлях до міста був спокійний. Зард здогадувалась, що значить дар, але просто не хотіла в це вірити, звання адмірала не передається у спадок, варто їх батьку досягти п'ятидесяти років, а до цього лишилося дев'ять циклів, і всі їх привілеї скінчаться, тож сто відсодково батько намагатиметься вигідно видати їх заміж, але хто ж її візьме як дружину з магією? Іще однією тривожною для Зард деталлю було, що саме на момент її дорослішання вона опиниться незрозуміло де, найбільше Візардель лякало кохання, яке могло накликати гнів на неї і зруйнувати забезпечене подальше життя. Найменше їй хотілося щоб батько, який самотужки виховував їх від народження, доживав своє життя у такому ж скрутному становищі як колись раніше почалося їхнє.

У цьому світі підлітки вважались повнолітніми у шістнадцять, та й біологічне дозрівання теж відбувалось раніше, тому саме зараз і Зард і Ніза контролювали не всі свої думки і дії.

Брами міста нависали над ними суворо і гнівно. Віста зупинив їх.

— Я маю іти далі, тут ви впораєтесь самостійно.

Він іронічно вклонився і зник як не було. А сокіл який кружляв у небі полетів у зворотньому від міста напрямі.

Сестри зайшли у місто, звичні звуки і запахи оточили їх.

— Нізо, ми не потягнемо центр.

— У мене є подруга, ми листувались з нею, і вона казала, що якщо що я зможу жити з нею.

— А раніше сказати ні?

— Тебе вона не прийме, тож, бувай, ще зустрінемось.

Ніза пішла до центру, а Зард так і лишилась розгублено стояти посеред широкої дороги, дивлячись сестрі у слід.

Кінець