Ведана - Супроти волі. Знайти себе, Ведана

— А от якби це був маніяк?

Тип запалив у долоні кулю червоного світла. Це був невисокий чоловік, смаглявий, круглувате обличчя густо всіяне ластовинням, величезні сірі очі, вицвіле на сонці каштаново-руде хвилясте волосся спадає до кінців вух. Належність даного кадра до тієї чи іншої національності визначити було неможливо. Він використав магію, скоріш за все це був арканер.

— Ворушіться дівчатка. Нам треба дійти до  Батисталю під владою Непокірних. Це займе в нас цілий місяць!

І він бадьоро попрямував до річки. Зард і Ніза перезирнулись і пішли за ним.

— Можна поцікавитись, як Вас звуть?

— Віста. А ти, якщо я не помиляюся, Візардель? Так от, тепер свої пігулки ти не приймаєш. Вони стримують одну твою цікаву особливість, яка допоможе тобі пережити цю війну.

— В війну?

— А ви то що думали? Ніби це просто королі розважаються? Узагалі, вони справді розважаються, але це матиме жахливі наслідки — Віста зітхнув — Є такі роди, що забувають, що вони такі ж люди, як і їх піддані.

А у Зард в середині знову з'явилось почуття, що арканер збрехав про ім'я, це був не голос, як минулого разу, але дівчина чогось була впевнена, що він точно не Віста.

— Звідки Ви родом?

— Точно не знаю. Моє усвідомлене життя почалося в степовій Редді, я багато мандрував з своїм опікуном, аж поки він не віддав мене на навчання. Після того я його не бачив.

І знову почуття неправди. Він брехав їм на блакитному оці, ні трохи не запнувшись і настільки впевнено, що ніхто б не засумнівався в його словах. І от виникає питання, хто він насправді, якщо вигадав собі несправжню історію? І ще одне питання, чи казати йому, про підозри і вимагати правди, чи чекати слушнішого моменту?

Ішли вони усю ніч, аж поки не посвітліло на небосхилі. Віста здавалося узагалі не втомився від довгої ходьби, але в деяких рухах втома таки давалася в знаки. Знайшовши надійно захищене місце організували привал, відіcпавшись кілька годин Віста усіх побудив і вручив Зард в руки дротик.

— Підеш зі мною на полювання. А ти лишися тут, якщо що шукай нас, ми підемо на схід, але далі пів милі не відійдемо.

І от Зард плететься слідом за Вістою по степу, раптом арканер припадає до землі, дівчина відтворює його рухи. Попереду спокійно собі гарбалося в землі кілька куріпок. Віста сунув дротик в метавку, дзвенькнула тятива і птаха впала у траву, а інші рвонули між чагарями.

— Я тобі не знадобилася.

— Я сподівався, що мисливський азарт пробудить твої вміння, але усе глухо, до цього твоє серце не лежить.

— Міг би й спитати — брехня даного індивіда різко опустила його в очах Візардель, і вона несвідомо перейшла з ним на ти — Ну гаразд. Хто ти такий насправді? Відповідай! Твоя прехня занадто явна.

— Ха, наївне дівчисько, ти зараз залежиш від мене, хіба ти цього не розумієш? А тримати мене силою ти не зможеш.

— Мгм. Я так розумію, у нас тут ієрархія дикунів, у кого палиця, той правий, а свій дротик ти випустив...

Зард до горла притиснувся ніж, Віста міцно тримав її охопивши рукою трохи нижче плечей.

— Ти лише страхаєш мене. Не наважишся вбити.

— Надто вже ти тямуща, як на доньку когось при владі. Хоча про ніж не подумала. Хеггхе.

— Сам такий. Я знаю Ендейл. Так от ти звідки? З Морану? Тайхна, гори... Де ж ця мова основна...

— Закрийся. Вставай і пішли. Не гай мені часу. Чим швидше ми дійдемо до Батисталю, тим швидше ти звільнишся від моєї остогидлої тобі присутності.

— Чи не доцільніше було б придбати коней? Якщо жлобишся, то я гроші поверну, а в Батисталі зможеш скакунів ще дорожче віддати. Недалеко, по дорозі до Батисталю Фірна, там і придбаємо. І класний ти опікун, доведеш нас до Батисталю і залишиш.

— Ця війна триватиме роками! Я не збираюсь з вами няньчитись увесь цей час.

Віста відпустив її і щось прошепотів під ніс, ідучи до підбитої куріпки.

Дні минали одноманітно. Віста з приводу поради Зард нічого не сказав, але вони ішли чітко на захід, так і не звернувши до проспекту, щоб вийти до Фірни. Одже пропозиція була відхилила без жодних аргументів, як і без шансів заперечити. Віста тепер увесь час мовчав. Над ними щодня кружляв один й той самий орел з білою пір'їною в хвості, це було помітно, коли він спускався, це  було дуже дивно. Але в цілому мандрівка тривала.