Arachne - Гарбузовий кошмар , Arachne

Коли вогонь остаточно згас, і на його місці залишилися лише теплі вугілля, Тобі стояв на місці зруйнованого міста, але вже не відчував страху. Він усвідомив, що сила, яка може врятувати його близьких, завжди була в ньому. Весь цей час він був здатний захистити те, що йому дорого, треба було лише повірити в себе.

Озирнувшись, Тобі побачив ясне небо над головою та спокій навколо. Все стихло, і тепер перед ним тяглася рівна земля. Він видихнув, усвідомивши, що пройшов своє випробування. Він був готовий йти далі, адже страх більше не мав над ним влади.

Сара опинилася серед жахливих тіней, що рухалися навколо неї, ніби намагаючись поглинути її світло. Це був її страх - страх бути поглиненою пітьмою, втратити віру в себе та інших. Але вона знала, що тільки віра у власну силу допоможе їй перемогти.

Вона стояла на місці, оточена густими, тягучими тінями, що рухалися навколо неї, мов живі. Вони звивалися, ковзали по землі, ніби хижаки, які чекають на момент, щоб накинутися. Ці тіні не мали форми, вони були сутностями самого страху, народженими з її найглибших переживань. Кожна з них нашіптувала щось невиразне, наче шепіт безлічі голосів накривав її з усіх боків. Ці голоси проникали в її свідомість, пробуджуючи стародавній і непереборний страх - страх втратити себе в безкінечній темряві.

Тіні ставали все ближчими, обвиваючи її ноги, підбираючись до тіла. Страх стискав її груди, і на мить Сара відчула себе абсолютно безпорадною, ніби її світло згасало, розчиняючись у цій нескінченній темряві. Здавалося, що кожна спроба рушити приводила лише до того, що темрява ставала щільнішою, обволікаючи її все сильніше, наче ланцюги. Її дихання стало уривчастим, і страх починав опановувати її розум.

Вона згадала, як завжди боялася бути слабкою, втратити віру в себе та своїх друзів. Страх підкоритися темряві, стати її частиною, був її найпотаємнішим кошмаром. В голові звучав голос, який вона давно не чула – її власні сумніви.

— Ти ніколи не була достатньо сильною... — прошепотіла тінь. — Тобі не перемогти цю темряву.

Сара стиснула руки в кулаки, намагаючись знайти вихід, але кожен рух відчувався, як занурення в хижий пісок. Тіні наближалися до її серця, готові остаточно поглинути її світло, але всередині щось спалахнуло. То була не лють і не розпач — то була віра. Віра у власну силу, у тих, хто поруч, і в те, що навіть найглибша темрява не може загасити вогонь, якщо він горить усередині.

— Ні, — прошепотіла вона, і її голос, на перший погляд слабкий, прорізав шепіт тіней. — Я сильніший за це.

Сара заплющила очі, зосередившись на своєму внутрішньому світлі. Її серце билося у ритмі її рішучості. Вона згадала Джека і Тобі, їхню дружбу і підтримку, згадала, як вони завжди були поруч, як вірили в неї, навіть коли вона сама сумнівалася. Вона зрозуміла, що її сила не тільки в ній самій, а й у їхній дружбі, у їхній спільній вірі в добро. Це світло не можна погасити, тому що воно було більше, ніж її страхи.

Сара повільно розправила плечі і випросталась. Тіні завмерли, ніби відчули зміну. Її світло почало розпускатися зсередини, немов промені сонця, що сходить, розганяючи морок навколо. Вона більше не боялася темряви, бо знала — її світло не згасне, доки вона вірить у себе.

— Я не дам вам перемогти, — сказала вона, і з кожним її словом тіні почали відступати. Її світло ставало яскравішим, і темрява довкола здригнулася, почала тріскатися, наче лід, що підтанув під теплом. Сара розплющила очі, і темрява більше не була загрозливою. Вона усвідомила, що її страх — лише випробування, ілюзія, створена її сумнівами.

Тіні зникли, розвіявшись, мов дим на вітрі, залишивши Сару стояти на самоті на світлому, спокійному полі. Тепер вона знала, що ніхто і ніщо не зможе поглинути її, поки вона вірить у себе та своїх друзів. Цей страх був її найбільшим ворогом, але тепер вона перемогла його.

Вона зробила глибокий вдих, відчуваючи полегшення та впевненість. Світ навколо неї знайшов спокій, і Сара зрозуміла, що вона пройшла своє випробування. Світло всередині неї горіло тепер яскравіше, ніж будь-коли.

Кожному з них довелося зустрітися з найглибшими страхами, з темними сторонами своєї душі. Але коли здавалося, що вони не витримають, що темрява переможе, їхні думки зосередилися на одному: вони не можуть підвести одне одного та місто. Це не тільки їхня битва — це битва заради всіх, хто їм дорогий.

І в цей момент, коли кожен із них усвідомив це, пітьма почала відступати. Джек, Тобі і Сара опинилися знову разом у гробниці, стоячи віч-на-віч із сторожами. Світло свічки, що стоїть на п'єдесталі, раптом стало яскравіше, освітлюючи їх.

— Ви довели свою чистоту та стійкість, — промовив головний страж, трохи схиливши голову. — Ваша свічка. Використовуйте її з мудрістю.

Джек обережно підійшов до п'єдесталу і взяв свічку. Її полум'я було теплим і спокійним, наче сама свічка знала, що потрапила до надійних рук.

— Тепер ми маємо шанс, — сказав він, озираючись на друзів. — Але ж це ще не кінець. Ми повинні повернутися в місто і зупинити демона.

Тобі та Сара кивнули, готові до бою. Час стискав — опівночі було все ближче, і тільки свічка могла врятувати їхній світ від хаосу, який уже почав поглинати Рейвенсфолл.