Анна Нікош - Людині потрібна людина…, Анна Нікош

Через півроку вдома у Романа  були  вже майже всі мої речі.  Мені належала половина шафи і весь його вільний час.

А через десять місяців ми полетіли в Єгипет великою дружньою компанією. І молодший брат Романа теж . А це було проблемою.

Коли мені було 15 років в нашу компанію прибув новий хлопець , весь такий модний і зарозумілий . Чим більше він намагався виглядати крутим , тим більше це веселило оточуючих. Я була скромним і тихим підлітком , але , сміялась , разом з усіма. Певно, щоб не виділятись серед інших. 

Хто ж знав , що я побачу його в аеропорті за дві години до вильоту і що він , виявляється , молодший брат мого Роми ?! Сюрприз .

Я вирішила промовчати , а Андрій кидав на мене злі погляди. Ну , тут і телепню зрозуміло , що він нічого не забув  і мені відповідати за всі насмішки над ним.

Але , на диво , відпустка пройшла чудово. Ми повернулися відпочилі ,  щасливі і засмаглі . І одразу кинулися з головою в роботу.

Я два дні працювала в інтернаті і тому ночувала в батьків , а по поверненню не впізнала свого Рому. Похмурий , мовчазний , лиш жовна смикаються.

Я запитала , чи все в порядку  і , не почувши нормальної відповіді , вклалася спати. Бо сил і бажання докопуватися до причин його поведінки не було.

Навіть , припусти не могла , що цей його стан якимось чином стосується мене. Я була втомленою після роботи і не до випитувань мені було , але така Ромина  поведінка була ще три дні і ставлення до мене дуже змінилося. Він ,навіть ,не обіймав мене вночі , не їв зі мною .Навіть , спати лягав , коли я вже міцно засинала.

Я відчувала себе зайвою і не могла втеліпати , що ж не так ? А він мовчав. Довелося випитувати більш наполегливо :

— Ромчику , ти розкажеш в чому справа , чи може мені одразу речі пакувати , бо ситуація  виглядає так , наче  ти соромишся мене попросити з’їхати.

Він декілька хвилин мовчки дивився на мене , а потім сказав:

— Розумієш,  Андрій такого про тебе розповів нашій мамі , що на вуха не налазить.  А вона мені весь мозок проїла вже. 

— Ми з Андрієм ніколи близько не спілкувались, друзями не являлися. Просто були в одній компанії менше року. Звідки він  взагалі може про мене щось знати? Та і нема в мене страшних скелетів в шафі.  Але повідай , цікаво, що там такого про мене говорять ? 

— Тобі це не сподобається. 

— Здивуй мене , Рома. 

— Ну , що ти , коли навчалася в Запоріжжі , хлопцями не гербувала. І ледь не повією підробляла . І , що ти по бабкам ходиш і мене приворожила. 

— Що?! Приворожила, значить ? - це здивувало найбільше , бо ні в якому коханні він мені ніколи не зізнавався. І , взагалі , слова любові , то не про нього. А привороти ж , наче, так працюють?

— Та й я кажу , які бабки ? Які привороти ?

— Мені 21 рік , тобі 30. Ти був одружений , а я ні. Я молода і вродлива , мені прикро , що твоя мама думає , що мені щоб закохати в себе чоловіка треба йти по бабкам. Прикро , що твій брат вигадує про мене нісенітниці . В Запоріжжі я жила в тітки з дядьком і під пильним контролем вчила всі уроки до останнього дня навчання. Не була в жодному нічному клубі  , та й , взагалі , ніде. Але більш прикро за те , що ти це спокійно слухав і , видать , повірив , зважаючи  на твою реакцію. 

— Юль , пробач. Я дійсно винен , що дозволив таке про  тебе наговорити.

Черв’як в моїй душі ще довго шкрябав спогадами  про ту ситуацію , але час йшов і все притуплялося і забувалося. Тільки з Андрієм ми так і не спілкувалися. Уникали і ігнорували один одного .