Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

киває на знак того, що зрозумів, а тоді вказує на

себе. — Я Ензо.

— Приємно познайомитися, — кажу ніяково, хай навіть він мене не

зрозуміє. Але, Боже милий, якщо він тут живе, якщо він тут працює, то

принаймні кілька слів англійською він мусив запам’ятати!

— Piacere di conoscerti[2], — каже він.

Мовчки киваю. Схоже, із садівником ми вже потоваришували.

— Міллі, — повторює він своїм шаленим італійським акцентом.

Здається, наче він збирається щось сказати, але йому бракує знання

мови. — Ти…

Сичить якесь слово італійською, аж тут ми обоє чуємо, як

прочиняються вхідні двері. Ензо квапиться назад на моріжок і

заходиться з демонстративною старанністю правувати своїм садовим

причандаллям. Я заледве розчула те слово, що він його промовив.

Pericolo. Хай там що воно означає. Може, це такий безалкогольний

напій, і садівник потерпає від спраги. «Peri cola — бери колу!»

— Міллі! — Ніна, здається, аж нетямиться від радості, побачивши

мене. Такою мірою нетямиться, що раптом рвучко обіймає мене. — Я

така рада, що ви вирішили працювати в нас! Я просто-таки відчула, що

між нами одразу виник якийсь зв’язок! Розумієте, про що я?

Так я й думала. Вона в нас вважає себе жінкою з добре розвинутою

інтуїцією, а тому просто не стала шукати про мене відомості. Тепер

треба подбати про те, аби в неї ніколи не виникло жодних причин для

недовіри.

— Так, я розумію, про що ви. Я теж це відчула.

— Заходьте, заходьте!

Ніна хапає мене попід лікоть і заводить до будинку, геть не зважаючи

на те, що я насилу тягну дві свої важезні сумки. Ні, я, авжеж, не

сподівалася, що вона запропонує мені допомогти. Таке б їй і на думку

не спало.

Мимоволі зауважую, що зараз будинок виглядає зовсім по-іншому, ніж під час моїх попередніх відвідин. Серйозно, зовсім по-іншому!

Коли я приходила на співбесіду, будинок Вінчестерів аж блищав — усе

здавалося мало не стерильним. Але зараз він скидається на свинарник.

Кавовий столик біля канапи захаращений шістьма чашками (у всіх

якесь липке на позір питво), стосами пожужмлених газет і журналів та

перехнябленою упаковкою з-під піци. По всій вітальні розкидано одяг і

сміття. На столі залишки вчорашньої вечері.

— Як бачите, — каже Ніна, — ви приїхали саме вчасно.

Отже, Ніна Вінчестер нечупара. От у чому її таємниця. Мені

знадобиться кілька годин, щоб привести будинок до ладу. А може, навіть кілька днів. Але мене це влаштовує — я ж бо так хотіла

займатися чесною важкою працею! Мені подобається те, що я

потрібна. Якщо зможу стати для господині незамінною, зменшиться

ризик, що вона випхає мене під три чорти, у тому разі як (чи то пак

коли) дізнається правду.

— Я лишень сумки віднесу в кімнату, гаразд? — кажу я. — А тоді все

приберу.

Ніна ущасливлено зітхає.

— Ви просто диво, Міллі. Дуже вам дякую. Також… — Вона хапає

сумочку, що лежить на кухонній стійці, порається в ній, а тоді

видобуває айфон останньої моделі. — От, я вам дещо купила.

Минулого разу я звернула увагу на те, що телефон у вас дуже

застарілий. На випадок, якщо в мене виникне потреба з вами

зв’язатися, я хочу, щоб у вас був надійний апарат.

Я нерішуче беру до рук новісінький айфон.

— Отакої. Це дуже щедро з вашого боку. Але, боюся, я все одно не

зможу поки що дозволити собі оплачувати тарифний план…

Вона на це лишень відмахується.

— Я додала вас до нашого сімейного тарифу. Це дуже дешево, майже

задарма.

«Майже задарма»? Маю таке відчуття, наче те, що вона має на увазі

під цим, дуже відрізняється від мого розуміння цієї фрази.

Перш ніж устигаю заперечити, зі сходів у мене за спиною лунає звук

кроків. Озираюся й бачу чоловіка в сірому діловому костюмі, який

спускається з другого поверху. Коли він зауважує мене посеред

вітальні, то рвучко зупиняється в узніжжі сходів, вочевидь, вражений

моєю появою. Очі його розширюються ще дужче, коли бачить мої

сумки.

— Енді! — вигукує Ніна. — Ходи-но сюди, познайомся з Міллі!

А це, мабуть, Ендрю Вінчестер. Коли я шукала в гуглі відомості про

родину Вінчестерів, у мене очі мало з очниць не випали, коли я

побачила, які в цього чоловіка статки. Після того багатозначного числа

домашній кінотеатр і металевий паркан навколо маєтку вже не

здаються аж такою дивовижею. Він бізнесмен, якому від батька

дісталася успішна компанія, і відтоді він збільшив її прибутки. Але, судячи з його здивованого