Сергій Клемін - Переплетення, Сергій Клемін

Ернст закрив ноутбук і відкинувся в кріслі.

За вікном була глибока ніч.

Блідий місяць ледь визирав скрізь густі хмари, які затягли все небо. Вчорашній туман зник, не залишивши й сліду, наче якась сила викачала його в свій вакуум. Бауер задумливо вдивлявся в небо і згадував свого батька, який також присвятив своє життя філології, але рано віддав богові душу через серцевий напад. Мабуть, філологія – це навіть не наука, це особливе світовідчуття і, як-то кажуть, спосіб життя. Філологів завжди вважали дивними людьми, але ці «буквоїди», як любила називати матір Ернста, потрібні цьому суспільству. Старший Бауер сподівався, що його син свого часу стане гарним учителем. Ага, як же! Ернст ніколи не вважав себе «зразковим» учителем, принаймні, він не мав тих якостей, які вважаються необхідними для педагогічного співробітника: він часто фліртував з іншими вчительками, як пити дати, спізнювався на урок, іноді заплющував очі на домашні завдання; про його неквапливу ходу можна було писати легенди, але учні його любили. Була в ньому якась харизма, яка приваблювала дітей до того, що він розповідав на уроці. У якомусь сенсі Рита була його повною протилежністю, проте вона не мала такої популярності на уроках літератури, як він.

Дзвінок у двері пролунав о дев’ятій ранку. На сходах стояла Нора з блідим обличчям. Мішки під очима вказували, що вона не спала всю ніч. Її волосся було недбало зачесане і абияк зав’язане в хвіст. Від неї пахло дешевими духами. Вона була ні на жарт стурбована.

– Ернст, я вчора дзвонила тобі багато разів. Ти не брав слухавку, – тихо промовила вона, шукаючи підтримки в його погляді.

Ернст здивувався, але відразу її обійняв.

– Ти проходь у будинок. Не стій на порозі.

– Щось трапилося?

Вони зайшли до просторої кімнати, з’єднаної з кухнею. Нора невпевнено сіла на диван. Весь її погляд був спрямований на нього.

– Останнім часом мій смартфон живе якимсь своїм життям. Напевно, його час віддати в ремонт. Запевняю тебе, я не чув жодного дзвінка.

– Хммм ...

– Я здивований не менше за тебе.

– Сподіваюся, з тобою все гаразд. Думала, ти сильно захворів.

– Нині трохи краще, але голова розламується. Напевно, через погоду. Можливо, туман і таке інше.

– Та ну, – Нора трохи посміхнулася, – тобі просто треба розвіятися. Зараз канікули, тобі теж слід відпочити, а не проводити купу днів у коледжі.

Вона взяла книгу Рея Бредбері, що лежала на столі, уважно розглядаючи обкладинку. Сторінки приємно зашелестіли.

– О, ти купив нову книгу?

Ернст дістав з холодильника дві баночки пива і одну з них простяг Норі. Вона взяла.

– Ні, це Рита мені подарувала на день народження. Уявляєш, я лише днями її знайшов. Абсолютно випадково. Вона лежала десять років у темному кутку шафи у спальні. І лише днями…

Нора раптово перебила Ернста. Її обличчя трохи потемніло.

– До речі, мені вчора снилася твоя дружина. Я ніколи про неї не думала, але вчора… це дивно.

– Що саме наснилося?

– Ніби вона тягне мене кудись униз, рве сукню, але я туди не хочу. Я озирнулась і побачила під ногами океан людських тіл. Всі вони були схожі на неї – Риту. Жахливий гомін, виття та нескінченні крики розбивали мені серце. Всі ці поранені руки тяглися до мене, а я намагалася піднятися нагору. Мені було дуже страшно… і я прокинулася.

Поглянувши на неї, він помітив, що на її обличчі трохи виступив піт.

– Чортовщина якась!

– Так, я сама здивувалася. Жахи мені сняться вкрай рідко.

– Все буде добре, Нора.

Ернст із співчуттям обійняв дівчину. Вони довго мовчали, але ця пауза не здавалася якоюсь затягнутою. Їхні руки з’єдналися. Він дивився на її гарне молоде обличчя, в якому було стільки ніжності та відданості. Як йому пощастило з Норою, страшенно пощастило. Правда, вона ще не знає життя, вона така наївна, – повторював Бауер і тут же відганяв ці думки, як попіл, що розлітається. На секунду він уявив себе старим критським мінотавром, який потребував молодих дівчат, їхньої життєвої сили. Невже він – мінотавр – завжди жадібний і голодний? У цьому порівнянні було щось огидне та недоречне, хоча подібні образи повільно спалювали його зсередини не перший рік. Вона молода, а він хоче кохання.

Його пальці ковзнули її гладкою шкірою, досягли волосся. Якоїсь миті їх захлеснула пристрасть – сильна, тривала. Вони довго цілувалися і... зайнялися коханням. При цьому Нора не могла не помітити, що Ернст якось змінився в ці дні: він став трохи іншим, дуже задумливим; здавалося, він щось недомовляв, хоча він завжди їй уявлявся вічним підлітком, щось на зразок веселого хулігана Пітера Пена. Вона пролежала в його ліжку кілька годин, дивлячись, як меблі відкидали на стіни довгі сірі тіні. Її худенька рука лежала на його грудях.

Увечері, коли вона пішла, біля порога виросла фігура Віктора. Його сяюча усмішка, ніби дорогою він знайшов скарб, як завжди, підбадьорювала Ернста Бауера, який з радістю впустив гостя в дім і посадив у крісло.

– Подивися ось на це, – почав він, простягаючи жовту книгу Вікторові.