Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 32

На наступний день я розслабився і без мук совісті проспав до одинадцятої години. Маю право! Послали мене, розумієш, замість відпустки у відрядження, працюю їм без вихідних, горю на роботі. Добре що господиня в пансіонаті попалася розуміюча: якби вчора, після трьох годин вичісування зомбі, я б не зміг прийняти ванну (це о другій ночі було), то весь Михандрів горів би синім полум’ям з малиновими іскрами. Нервові зриви бувають не лише у білих!

Заглянувши для форми в інтернат, я виявив, що моя диверсія дала несподівані плоди: замість того, щоб гратися в першопроходців і будувати курені, дітки захоплено лаялися. У виконанні білих це виглядало комічно: всі стояли і говорили одночасно, швидко-швидко, при цьому якось ще і вникаючи у відповіді інших. Я підійшов послухати, що ж їх так пробрало…

— Томасе! — Лючик нарешті помітив брата.

Діти обступили мене з такою швидкістю, що я навіть здригнувся.

— Скажи, скажи, — Лючик смикав мене за рукав, — чому змії скидають шкіру?

— Тому що вони завжди так робили, — знизав плечима я, — чому би й ні?

— Але я ж не скидаю шкіру!

Мамо рідна, і це те, через що у них у всіх мало не істерика почалася? Та-а, емпатом мені не стати — я такого просто ніколи не зрозумію.

— Братику, так ти ж линяєш постійно, а змія — лише раз на рік. Ще не очевидно, кому з вас зручніше.

— Правда? — Лючик розгублено насупився

— А то! Митися не треба, і не смердить, — якщо я правильно пам’ятав, у змії взагалі не було потових залоз.

— Але ж змійці буде зимно, — хлипнула дівчинка з бантиками, — їй потрібен одяг.

Тут я уявив собі змію в пальто і заржав. Напевно, це було дико непедагогічно, але зупинитися мені довго не вдавалося

— А ґудзики? — видавив я з себе крізь сльози. — Ґудзики защіпати як?

Діти були спантеличені. Ой, дурдом! Я, звичайно, знав, що у білих специфічне бачення світу, але щоби до такого ступеню… Ні, треба бути поблажливим і розуміючим. Робити скидки на вік, в кінці кінців. Я спробував сформулювати свою думку простіше:

— Одяг придумали люди, тому що лисі, змії пальтá не треба, і миші — теж. Там де вони живуть, шкура — якраз саме то. Вони же звірі! Вам що, про звірів нічого не розповідали?

— Змія — плазун. Рептилія. — Ввічливо поправив хлопчик в окулярах з медведиком.

— Молодець! Тоді ти знаєш, що змія — холоднокровна. Для чого їй пальто, якщо вона гріється зовні? — Я скуйовдив Лючикові волосся. — Та не партеся ви! Змії живуть на землі мільйони років, значить, все що їм треба, у них є.

— Учитель сказав, що деякі види змій вимирають, — повідомив окуляроносець.

Ось воно що в цьому справа! Цікавий, одначе, перебіг асоціацій.

— Звірі вимирають через те, що люди розорюють поля і будують хати. Звірям потрібна природа, якщо їм не заважати, з ними все буде в порядку. Зрозуміло?

Всі якось несподівано заспокоїлися. Ну і добре. Головне, щоб діткам не забаглося раптом задати сакраментальне питання про смажене порося — на цю тему я спокійно говорити не можу, зате знаю масу анекдотів. Типу, одружився вегетаріанець на доньці м’ясника…

А не чи не може дебілізм бути результатом дії нашого «відкату»? З іншого боку, вчителі теж повинні думати, перед тим як щось сказати. Я вичепив брата з групи білих і повів гуляти в парк, на грані свідомості відчуваючи відсутність чогось важливого…

— А де Петрик?

Братик зітхнув:

— Містер Фокс не пускає його гуляти.

— Як це — не пускає? Розгубився я.

— Містер голос каже, що Петрик хворий, а Петрик написав записочку, що в нього нічого не болить, тільки ноги трохи ниють.

Ні хріна ж собі, вони вже записочками кидаються між собою, змовники малолітні! Піти полаятися з завучем, чи що? Якби я хотів взяти під крило цього ненормального хлопчика, то так, треба було би негайно кидатися в бій, але мені раптом стукнуло в голову, що якщо Петрик щезне з обрію, то забрати Лючика з Михандрова буде набагато простіше. Тому я вирішив діяти більш цивілізованими методами:

— А знаєш що? Підемо, побалакаємо з директрисою.

Місіс Гемуль була рада (!) мене бачити, але при цьому виглядала втомленою і задьорганою, а емоційний і фізичний стан мага міцно зв’язані між собою. На столі, ніби якимись чарами, з’явився жасминовий чай і кошик з фігурним печивом (Лючик почав копатися в ньому в пошуках «сонечок»). Вона зрозуміла одразу, про що ми намагалися запитатися.

— Це сумний інцидент, абсолютно недопустима ситуація, містер Фокс мене неприємно здивував. Скажу прямо, він дуже хворобливо відреагував на вашу появу,