Володимир Худенко - Olya_#1

окресленим «сонарним» підводним мотивом. Потому в центр екрану випливла різнокольорова фірмова бабка з написом:

«Soft Dreams Ltd.

При підтримці…»

Бабка запурхала крильцями і відлетіла геть, а на екран виповз відомий усьому обжитому всесвіту поділений на дві рівні частини ромб — червоне з синім…

«General Biology»

Ромба хутко змінив салатовий павучок у різнобарвному плетиві нейронних з’єднань…

«…та Skytek Corporation

Представляють…»

Все згасло, ембіент підсилився глухими струнними, і центр екрану освітив аскетичний обліплений мушлями та водоростями напис:

«Sea of Dreams (с)»

Згас і напис, немов втонув в океанській пучині, і по товщі води попливло старомодне текстове інтро:

Америка, вісімдесяті роки двадцятого сторіччя… Джим Картер зазнає нищівної поразки на президентських виборах, і нова адміністрація Білого дому бере курс на остаточний демонтаж «червоної загрози», світова конфронтація досягає піку, і по всій земній кулі тліють криваві неоголошені війни, людство поволі освоює космос…

У ці глухі часи на узбережжі Атлантичного океану відбувається низка таємничих зникнень маленьких дітей. Серед зниклих і єдина дочка молодого подружжя з Бостону — Ольги та Макса Дайєрів — маленька Махду. Поліція безсила, і зневірене подружжя на останні гроші наймає відомого приватного детектива — Янека Матеуша. Йому береться допомогти давній друг сім’ї — колишній поліцейський Джош Стівенсон. Пошуки приводять четвірку в маленьке портове містечко Антоніо Бей на самому кордоні штату Массачусетс…

Вони ще не знають, що чекає на них там…

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Злива в Массачусетсі

— Це тут? Ні дідька ж не видно…

Холодні потоки хлистали по лобовому склу старенького «Шевроле-нова» 77-го року, двірники заледве стримували їхній натиск… Хлюп! — і залило, і розлилася похмура ніч. Ковз! — скрипучою гумою, і знов чіткіше, та лиш на хвилю… Фари вихоплюють смужку дороги, потоки, потоки, пінисті моря калюж… І знов залило.

— Якщо я ще в чомусь і впевнений, то ми п’ять хвилин тому звернули на Мейн-стріт, — стримано вивів Янек. — Уже скоро.

Джош лиш покривився.

— Якщо, якщо… Чого ти взагалі вирішив, що цей вилупок захоче з тобою розмовляти?

— Я ще нічого не вирішив, — так само рівно, трохи задумливо одповів Янек. — Я стежу за дорогою.

Він кинув погляд на промоклу пожмакану мапу на своїх колінах.

— Вирішувати щось будемо на місці. Якщо нас до того не змиє в чортів океан…

Оля скрушно зітхнула і зиркнула в бокове скло — потоки і тьма, сама оскаженіла водяниста тьма. Злива розігралась тільки-но — за якісь півгодини. Прийшла з безоглядного океану гуркітливою тьмою і зблисками, накрила глухувате провінційне шосе, узбережжя, безлюдні вулички Антоніо Бей…

Хвилин із сорок вони кружляли полуночним прибережним містечком, звірялись із картою, виглядали у вікно, спинялись, виходили, сперечались, ізнов рушали, гухкаючи дверима… Містечко мов вимерло — тяглися нескінченні портові склади, давно покинуті, облізлі, облущені, зіщулені в нерівному світлі поодиноких ліхтарів. Ось показалась болотиста рівнина в пасмах нічних туманів, шматок залізничного полотна… Потім знов склади й склади, рибальські хижі в чагарниках, в понурих заростях вересу.

Коли близько, зовсім близько гухнуло й пророкотіло, Янек спинив машину і кілька хвилин мовчки зосереджено вглядався в карту. Потім круто розвернувся і проїхав назад, звернув у затінений провулок… Хмари розверзлись, і злива хлюпотіла, а фари «Шевроле» раз од разу вихоплювали з водянистої тьми потріскані стіни старезних занехаяних садиб із обваленими мансардами, страшнуваті зарослі сади, покручені в’язи похмурих алейок…

«Мейн-стріт» — Джош назвав це «Мейн-стріт», а значить, вони вже близько…

Оля знов коротко зітхнула, і Макс нервово стиснув її руку в своїй.

— З чого ти взагалі взяв, що цей вилупок федерал? — не вгамовувався Джош. — Послухав звихнутого конспіролога й помівся за тридев’ять земель?.. Ти що, там