Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

  Ярослав розумним не був, тому він смикнув ще раз, відчуваючи руками тріск. Тріщала п'явка, складові тріщати не вміють у принципі, вони або рвуться миттєво, або не рвуться взагалі. І в будь-якому випадку через деякий час повертаються на місце і наново приростають. Щоправда, часу може знадобитися багато, але це вже зокрема. Ще один ривок. У печері хтось несамовито заволав, а п'явка трохи подумала й луснула, шарахнувши Ярослава чимось схожим на електричний розряд. Добре шарахнула. Його навіть з мадаї викинуло і приклало спиною об стіну, по якій він зі стогоном стік на підлогу, почуваючи себе представником виду безхребетних. У голові тоненько задзвеніло, тунель почав хитатися. Зірочки над головою кружляти не побажали, можливо, не вважали його гідним цієї вистави. Або вихідний у них сьогодні. Або вони вирішили змінити амплуа та зіграти роль маленьких блискавок.

— Я Гінджі Амано, — сказав Ярослав, спостерігаючи за розрядами між пальцями. — Я електричний вугор, — пальці трохи поколювало, інших неприємних відчуттів чомусь не було. — Де мій Бан Мідо? Де його диявольське око? — звернення вийшло щирим, хоч зараз у театр із черепом розмовляти.

— Він збожеволів, — легко поставив діагноз Кіого. Жалощів з цього приводу в його голосі не було. Прикро. Навіть не підійшов перевірити, чи цілий друг.

Ярослав з кряхтінням, відчуваючи себе старим дідом і тримаючись за стіну, підвівся на ноги. В голові паморочилося і, судячи з відчуттів, вона хотіла відкрутитись від шиї і полетіти в небеса. Ноги тремтіли. Руки перестали іскрити і почали боліти. Схоже, що там опік. Ярослав сподівався, що першого ступеня. Пузирі на долонях його не надихали. Спина боліла. Шия нила. Меч вкотре виявив турботу про господаря і не став його різати, але напевно добре відпечатався на спині. Який ідіот придумав носити мечі на спині? Он Ярен носить свої на поясі і жодних проблем. Хіба що у нетверезому вигляді об них спіткнеться. І головне, в разі чого, легко з піхов витягнути. А цей поки знімеш, поки витягнеш, десять разів уб'ють. Користі від такого меча. Хіба розміром лякати.

— Вставай, — Ярослав потикав біловолосим носком черевика. — Можеш іти вбивати свого тата. Ти з ним більше не зв'язаний.

Хлопець мляво заворушився і розплющив очі. Судячи з його погляду, він не розумів, на якому світі знаходиться.

— Зараза, — висловився з цього приводу Ярослав.

У печері почалося підозріле ворушіння. Головний месник валяється на підлозі та зображує відсутність розуму. Нейме періодично заглядає в печеру і корчить страшні пики. Кіого про щось думає. Фізіономія така одухотворена, хоч бери й заздри. У всіх знайшлися справи, один Ярослав почував себе зайвим.

— Що будемо робити? — спитав Ярослав, ніби було в кого питати.

— Давай я вітер туди запущу, — запропонував Кіого. І посміхнувся, широко та щиро.

А кажуть, божевілля не заразне.

— Ти зможеш його контролювати? — спитав Ярослав.

— Вітер?! — страшно здивувався шаман-початківець. Йому подібне блюзнірство в голову прийти не могло.

— Краще не запускай, — зрозумів Ярослав.

Білявий заворушився активніше і з другої спроби піднявся на ноги. Його хитало, а очі намагалися роздивитися перенісся. Команда рятувальників та месників називається. Зборище божевільних та калік.

— Нас зараз убиватимуть, — радісно повідомив Нейме. Його пики когось там дістали і йому вирішили помститися. Відмінне пояснення бажання вбити.

Маячня.

Захотілося потрясти головою, як мокрому псові.

— Розкидай їх повітрям, — мляво відмахнувся Ярослав. Йому потрібно було подумати. Про що завгодно, аби відволіктися від того, що відбувається.

Дажан радісно кивнув і ляснув у долоні, після чого знепритомнів.

Ярослав задумливо простежив за його падінням і тяжко зітхнув.

Кіого захихотів. Здається, і до нього дійшла безглуздість того, що відбувається.

У печері щось затріщало, загуркотіло і бухнуло так, що підлога затремтіла. Ярослав вчепився в стіну, біловолосий гарно впав, видавши чергову порцію лайки. У тунель влетіла пилюка та дрібні уламки. Команда рятувальників та месників дружно закашлялася. У печері закричали і заприсяглися страшно помститися. Напевно, хлопці бояться застуди.

— Бійців в окопах дедалі менше, а танки не закінчувалися, — прокоментував ситуацію Ярослав. Здається, час робити ноги. Тільки є одне «але», надто багато народу бачило і Нейме, і Ярослава, і біловолосого вбивцю, та й Кіого, мабуть. Будуть проблеми. — Кіого, глянь, як вони нас убивати зібралися.

Шаман слухняно підійшов ближче до печери, подивився, витягнувши шию, навіщось протер очі.

— Я не зрозумів, — відзвітував він. — Там якогось типа відкопують. На нього бурульки попадали.

Звідки в печері бурульки? Ярослав нічого схожого не бачив, тому підійшов до Кіого і теж помилувався розкопками.

— Це не бурульки, — з полегшенням сказав він. — Це сталагміти, здається, чи сталактити. Вони вапняні. У печері протікає стеля.

— А-а-а-а, — захопився освіченістю друга Кіого.

— Я туплю, — сказав Ярослав. Це все стреси та швидка зміна подій. Те, що відбувалося, чим далі, тим менш реальним здавалося. Може це галюцинація?

Викрадачі маленьких дівчаток нарешті зібралися в одному місці і були дуже зайняті. Тип під вапняними утвореннями був їхньою головною ударною силою і мозковим центром, інакше вони не прагнули б його відкопати всупереч усьому. Решті чи мізків не вистачало, чи вони злякалися того, хто приголубив їхнього ватажка, чи помітили, як звалився Нейме і вирішили, що тепер їм нічого не загрожує. Спробуй розберись. А ситуацією слід скористатися, поки в печері ніхто не зрозумів, що їх набагато більше, ніж рятувальників та месників.

Сторожове плетіння вийшло чудовим, злетіло майже під стелю і накрило археологів-початківців. Ті голосно та нецензурно здивувалися. Зустрічатися з людьми, які запросто виплітають такі сіточки, їм раніше не доводилося. Попередні плетіння вони списали на старі запаси, принесені із собою у сумці. Адже всім відомо, наскільки копітка робота з такими плетіннями.