Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

розділ 25

Якщо люди ідіоти...

 

З планами на цьому тижні було лихо. Причому воно переслідувала всіх без винятку. Адже у викрадачів дітей теж були якісь плани, напевно, набагато розумніші, ніж той, який находу придумав Ярослав. Тільки в підсумку ці плани нічим особливим від планів Ярослава не відрізнялася. Користі майже не було. Навіть не так. Від плану Ярослава була хоч якась користь, від планів викрадачів взагалі ніякої.

Нейме, як справжній ніндзя, легко розібрався в бедламі, що твориться після того, що він м'яко назвав «розкидати повітрям», схопив своїх сестер за шкірки і не дуже ласкаво потяг до виходу з печери. Дівчатка супроводжували його просування дружним ревом і всіляко привертали увагу. На щастя викрадачам деякий час було не до них, вони намагалися розібратися у своїх кінцівках після атаки підземного урагану.

Але як гарно все починалося. Нейме розкинув руки в сторони, закотив очі, немовби непритомніючи, щось прошепотів і з розмаху ляснув долонями. Вітер хвилею ринув уперед, розкидаючи свічки, кулі та людей. Близнюків чомусь обійшов увагою, може, відчув рідну кров свого господаря, або відразу отримав наказ їх не чіпати. Всі інші розліталися як осіннє листя. Музики не вистачало, скрипки та барабанів.

Потім Ярослав, в душі матюкаючись останніми словами, почав методично закидати печеру сторожовими плетіннями. Нейме викрадачів розкидав по всій печері, ні про яке велике плетіння в такій ситуації не могло бути мови. Настільки велике сторожове плетіння надто нестійка штука. Загалом, дістатися до виходу номер три він не встиг, хтось із тих, хто захотів можливості викликати драконів свистом очухався раніше, ніж отримав свою персональну сіть. Може, він навіть магом не був, може, мав якісь свої міркування, але замість того, щоб жбурлятися заклинаннями, почав жбурлятися ножами. Перший пролетів повз, а зайнятий плетіннями Ярослав не звернув на нього жодної уваги і не зрозумів, що там просвистіло над вухом. Другий знову пролетів повз, але Ярослав якимось дивом його помітив і встиг здивуватися. Втретє метальник ножів пристрілявся, Ярослав спробував ухилитися…

І тут, у найкращих голлівудських традиціях, з'явився врятований блондин номер один.

Він смикнув Ярослава убік, вилаявся так, що в печері всі на кілька миттєвостей затихли, і широко посміхнувся.

— Ось ти де, сволота, — ласкаво промовив у тиші.

У відповідь заволали одразу кілька людей. Образилися, мабуть.

— Кого тобі треба вбити? — навіщось спитав у біловолосого Ярослав, тупо дивлячись на ніж, з яким розминувся винятково завдяки участі блондина у цьому процесі. А навіщо ще найманому вбивці тут з'являтися? Не на екскурсію він прийшов.

— Батька, — весело відповів убивця.

— Круто, — визнав Ярослав. — Хто з них твій батько?

— Найбільша сволота.

Ярослав зазирнув у печеру. Помилувався на народ, половина з якого борсалася в сітях, чомусь не додумавшись, що в цій ситуації краще сидіти тихо, а в ідеалі взагалі не ворушитися і дихати через раз. Половина безсистемно тинялася і схоже не знала, чим себе зайняти. Під опис спокійно підходили всі присутні. Забагато у блондина татків.

За спиною зашаруділо, і на місце подій повернувся Нейме, а разом з ним з'явився Кіого. Обидва чомусь радісні та усміхнені.

— Я сестер його кузині віддав, — відповів Дажан на недовірливий погляд Ярослава і тицьнув пальцем у супутника. — Вони у бібліотеці.

— Молодець, — щиро привітав Ярослав. — А тут дуже весело.

— Я зрозумів.

— Що робить Ладане в бібліотеці?

— Не знаю, — відповів Кіого.

— Читає? — логічно припустив Нейме.

— Може, ви заткнетеся? — спитав біловолосий.

— Що це за тип? — не послухався Нейме.

— Твій колега, — сказав Ярослав. — Любитель ховатися на чужих горищах. Ти, до речі, якось з ним розминувся.

— Я ж близнюків тягнув, — обурився Нейме. — Вони мене покусали.

— Ай-яй-яй, рідного брата, — зобразив останню стадію обурення Ярослав.

— Заткніться, дурні, — загарчав біловолосий.

Дивні особистості в печері розбігатися, побачивши підкріплення, чомусь, не поспішали. Вони тихо перемовлялися й готували якусь гидоту. Напевно, вигадували черговий план. Не знали, що цього тижня вигадувати плани марно. Краще діяти спонтанно.

— Як ти збираєшся вбити тата? — спитав Ярослав у звіріючого біловолосого.

— Поки не придумав, — відповів він, обдарувавши Ярослава недобрим поглядом. — Але це єдиний мій шанс. В іншій обстановці я підійти до нього не зможу.

— Чудово, — зрадів Ярослав. Хлопець нічого не став планувати. Просто чудово. — Чому ти хочеш його вбити?

— Не твоя справа, — голосом повним льоду відповів біловолосий.

— Якщо вірити драконові, то саме моє. Що в тебе з даром?

Хлопець заскрипів зубами.

— Не хочеш казати, не треба. Сам подивлюся, — сказав Ярослав, і зробив чергову дурість, зробив крок у мадаї без нагляду Ярена. Тепер він знав, як виглядає прихований дар і сподівався побачити щось нове. Допитливість, щоб його. — Як цікаво, — озвучив свої думки за кілька секунд.

З даром у хлопця був повний порядок, просто цілковитий. Йому загрожувало стати крутішим магом ніж Табаді. Кіого та Нейме на його тлі виглядали блідо. Він мав лише одну проблему. Проблема як п'явка висіла на його складових, приховуючи їх від світу, і періодично щось відсилала до печери, мабуть, татусю хлопця. Найбільше це було схоже на передачу радіосигналу. Найменше на прояв батьківського піклування.

Ярослав трохи подумав, зважив усі за і проти, рішуче зітхнув і зробив ще одну дурницю. День у нього сьогодні такий, дуже підходить для дурниць. Він вчепився обома руками в п'явку і смикнув, сподіваючись, що складові блондина не будуть відбиватися. Складові битися не стали. Вони дружно хитнулися і потяглися за руками Ярослава. Білявий здавлено охнув, і впав на підлогу. Він, як розумна людина, вирішив не знущатися з організму і відключився. Правильно зробив. У такому стані він менше заважатиме. У печері поки що нічого цікавого не відбувалося. Його участь не потрібна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍