Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

Ярослав глянув на меч, потім на двері і зрозумів, що він не настільки божевільний.

— Не думаю, — відповів чесно. — Їх тут не для того ставили.

— А для чого?

— Вони не відчиняються, — сказав Ярослав.

— Я помітив, — не став сперечатися з очевидним Нейме.

— Значить, їх треба оминути.

— Мені не подобається ця ідея. Там нічого не видно.

— Мені також не подобається.

Ярослав тицьнув мечем у темряву праворуч від дверей. Темрява прошепотіла щось неприємне. Повторив операцію зліва. Результат нічим не вирізнявся.

— Тобі який бік більше подобається? — спитав дажана.

— Давай монетку підкинемо, — запропонував він. Приймати рішення йому не хотілося. Йому теж жодна зі сторін не сподобалася. Хто його знає, що в тій темряві шепоче.

— Давай, — згодився Ярослав.

Орел був визнаний лівим напрямком, решка — правим. Монетка злетіла в повітря, перекинулася кілька разів і зникла, нагадавши Ярославу про Гоголя. Захотілося сміятися і битися головою об стіну. Стіна, нажаль, була відсутня, причини для сміху теж. Кидати монети одразу розхотілося.

— Обійдемо її з різних боків, — запропонував Нейме.

Пропозиція була новою, несподіваною і ніяк не пов'язувалася з логікою. Двері, що висять у повітрі і не вміють відкриватися, з логікою теж погано поєднувалися. Збіг очевидний. Ярослав вирішив погодитись.

Нейме підповз ближче, переглянувся з Ярославом і обидва почали обповзати двері, кожен зі свого боку. Коли доповзли до пітьми, одразу ж заплющили очі. Навіщо, пояснити б не змогли, все одно нічого не видно. Не минуло й кілька секунд, як вони зустрілися, лобами. По підземеллю прокотився підозрілий гул.

— Приколісти, — захопливо сказав Ярослав. Творці місцевих підземель йому подобалися дедалі менше, їх почуття гумору дратувало дедалі більше. Здається, вони навіть драконів у цьому плані переплюнули.

— Куди йти далі? — похмуро запитав Нейме.

— Прямо.

Прямо було ясно і майже затишно. Там закінчувався куций відрізок тунелю, і розпочиналася чергова печера. Невідомі викрадачі дітей добре постаралися, готуючись до урочистої передачі сімейного амулету. Вони натикали на всіх підвищеннях круглих ліхтарів, принесли з собою свічки, мабуть, для створення таємничої атмосфери, світловолосих дівчаток цілком затишно прилаштували на купу якогось ганчір’я, підлизувалися мабуть. А ще у печері було багато зайвого народу. З розряду тупих охоронців, які стріли животами ловлять.

— Що будемо робити? — спитав Ярослав.

— Уб’ємо всіх, — кровожерно запропонував Нейме, навіть великий ніж звідкись дістав. Це все нерви.

— Ага, повбиваємо…

— Давай ти їх до стелі приліпиш, як мене, — сказав Нейме. Хлопець не втрачав оптимізму та, схоже, вірив у геній Ярослава.

Сам Ярослав своєму генію довіряти відмовлявся. Ненадійна він особистість.

— Усіх не приліплю. Тільки охоронців. Інші чинитимуть опір, а це загрожує наслідками. Для твоїх сестер насамперед, між іншим.

— Маги значить, — недобре посміхнувся Нейме.

— Штуки три. А ти очікував тут побачити вишивальниць?

— Я взагалі нічого не очікував.

— Цікаво, ритуал передачі вже відбувся? — спитав невідомо у кого Ярослав. Він болісно намагався згадати, як приклеював нахабного дажана до стелі. Згадувалося погано. Можна було б на ходу винайти щось нове, але з цим були ще більші проблеми. Нове не винаходилося зовсім. Дурних ідей теж не передбачалося. Єдина, що спала на думку, нагадала про сторожові плетіння і тихенько пішла. Як швидко закидати тілоохоронців цими плетіннями, сказати вона забула.

Ярослав зрозумів, що зовсім не подумав про те, як ловитиме злочинців і буде тягннути їх до дракона. Власне він взагалі ні про що таке подумати не зволив, просто вирушив рятувати дівчаток. Чи не ідіот?

— Нейме, як ти магів у бібліотеці покалічив? — спитав досхочу надумавшись.

— Повітрям розкидав, це моя стихія, а потім відбив їхнє плетіння і втік.

— Розкидай повітря цих, чи що, — попросив Ярослав.

— А далі? — підозріло спитав Нейме.

— Далі ти хапаєш дівчаток і біжиш до наших улюблених дверей, навряд чи вони швидко зрозуміють, що вони не відчиняються. У них не буде часу її розглядати. Швидше за все, спробують зламати, як ти мені пропонував, і двері їм страшно помститься. Ідіотів тут не люблять.

— А ти?

— А я кидаю величезне сторожове плетіння і б'ю по головах усіх, хто зміг уникнути його обіймів. Мені ці маги навряд чи щось зроблять. Перші їхні плетіння відобразить моє дзеркало, під решту я сам не полізу, краще побіжу до входу номер три. Для тих, хто намагатиметься застосувати фізичну силу, у мене є меч.

— Чудовий план, — оцінив Нейме.

— У тебе є краще? — спитав Ярослав.

— Ні.

— Ось і мовчи. На нашому боці ефект несподіванки.

— Несподіванки для кого? — ядуче уточнив дажан. Любить він зіпсувати і так паршивий настрій. Можливо, уроджений талант.

— А тобі не однаково. Головне, щоби план спрацював.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно