Арістотель - Метафізика

й потенційного існування ті речі, що мають різну матерію і різну форму. Так, причиною людини є елементи, вогонь і земля, як матерія, також властива їй форма і, крім того, ще щось [15] інше зовнішнє, а саме: батько. Одначе до цього слід також додати сонце й екліптику, які, хоч і не є ані матерією, ані формою, ані втратою форми, ані чимось однорідним, але вони є тим, що приводить у рух.

Крім того, слід зауважити, що про одні причини можна говорити як про загальні поняття, а про інші ні. Отже, першими началами всіх є конкретна річ, що існує в дійсності, та інше, що існує потенційно. Ті причини, [20] що позначаються загальними поняттями, не існують; адже началом одиничних речей є одиничне. Так, началом людини загалом є людина, проте немає ніякої людини взагалі, а натомість началом Ахілла є Пелей, а для тебе — твій батько, і це Б для цього БА. Утім, Б просто є началом БА.

Далі, якщо все ж таки началами всього є начала сутностей, то, як уже було сказано[166], різні речі [25] мають різні причини та елементи. Так, різними є причини речей, що не належать до одного й того самого роду, як-от кольорів, звуків, сутностей, кількостей (а однаковими хіба за аналогією). Різні причини також мають речі, що належать до одного й того самого виду, але різні не за видом, а так, що вони є різними для одиничних речей, наприклад: твоя матерія, форма і те, що приводить у рух, відмінні від моїх, хоча за загальним визначенням вони ті самі. Що ж до питання, [30] якими є начала або елементи сутностей, відношень, якостей — тими самими чи різними, — то зрозуміло, що якщо про причини говориться в різних значеннях, то у кожної речі причини одній ті самі; якщо ж розрізняти причини, то вони будуть різними, окрім як у наступних значеннях, в яких вони є одні й ті самі для всього. А саме, вони є одні й ті самі або відповідні в тому сенсі, що всі вони є матерія, форма, втрата форми й те, що приводить у рух; а також у тому сенсі, що причини [35] сутностей є причини всього, тому що із зникненням цих причин зникає все. Врешті те, що є першим у дійсності є причиною всіх речей. Натомість в іншому сенсі існують різні перші причини, тобто всі протилежності, про які не говориться ані як про роди, ані в різних значеннях. Урешті, різні речі мають різні матерії. [1071β] [1] Отже, про те, якими є причини чуттєвих речей і скільки їх, та в якому сенсі вони одні й ті самі та в якому різні, ми сказали.

6

Оскільки, як ми сказали[167], є три види сутностей, два з них — природні, а один — нерухомі, про останні слід сказати, що необхідно має існувати певна вічна [5] нерухома сутність.

Адже з усього, що існує, насамперед існують сутності, і якщо всі вони є минущими, то й усе є минущим. Одначе неможливо, щоб рух або виник, або зник, бо він існував завжди, і так само не може виникати й зникати час. Справді, якби не було часу, неможливо було б «передніше» та «пізніше». Отже, і рух є так само невпинним, як і час; [10] бо час є або те саме, що й рух, або певна властивість руху. Натомість не буває невпинного руху, окрім просторового, а з просторових видів руху невпинним є круговий.

Проте якби існувало щось здатне приводити в рух або створювати, але не діюче, то руху не було б; адже можливо, маючи здатність, не діяти. Тож це нічого не дасть, навіть якщо ми припустимо вічні сутності, [15] як ті, хто покладають існування ідей, якщо вони не міститимуть певного начала, здатного викликати зміни. Утім, навіть його недостатньо, як недостатньо припустити і ще будь-яку іншу сутність, окрім ідей. Адже якщо здатне діяти начало не діятиме, руху не буде. Ба більше, якщо його сутність є потенційно, то недостатньо буде, навіть якщо воно діятиме, оскільки тоді рух не буде вічним. Адже те, що є лише потенційним, в дійсності може не існувати. Отже, має [20] бути таке начало, сутність якого полягає в діяльності. А, крім того, такі сутності мають бути без матерії, адже вони мають бути вічними, принаймні якщо існує хоч щось вічне. Отже, вони мають бути діяльністю.

Однак тут виникає питання. Вважається, що все, що діє, має бути здатним діяти, натомість не все здатне діяти діє, тож здатність передніше. [25] Але якби це було так, то ніщо суще не мало б існувати. Адже можливо бути здатним існувати, але ще не існувати.

Одначе якщо погодитися з тим, що кажуть теологи, які все виводять із ночі, або пристати на думку натурфілософів, що всі речі разом[168], все одно в результаті маємо так само неможливе твердження. Справді, як може відбуватися рух, якщо немає якоїсь дійсної дієвої причини? Адже не матерія [30] рухатиме сама себе, а натомість теслярство; і не місячне, не земля, а натомість зерна та чоловіче сім’я.

Тому деякі, наприклад, Левкіпп та Платон[169], покладають вічну діяльність і вважають, що рух є завжди. Але чому він є і який він, вони не говорять, як і того, чи він відбувається в той чи в інший спосіб, і не вказують причину, чому так, а не інакше. Адже ніщо не рухається [35] як випаде, а натомість завжди в речі бути присутнім щось, що приводить у рух. Справді, скажімо, річ може рухатися від природи в один спосіб, а натомість під дією сили або розуму або чогось іншого в інший спосіб.

Далі, який рух є першим? Адже це дуже важливо. Проте навіть Платон не в змозі назвати те, що він інколи має на увазі як начало, [1072α] [1] що саме приводить себе у рух[170]. Адже він сам каже, що душа виникає пізніше неба і що водночас із небом[171]. Отже, вважати, що можливість передує дійсності, почасти справедливо, почасти ж ні (а в якому сенсі справедливо, вже було сказано[172]). Натомість про те, що [5] дійсність передує можливості, стверджують Анаксагор (адже його «розум» є дійсність) та Емпедокл, який говорить про любов та розбрат, а також ті, хто кажуть, що рух є завжди, як-от Левкіпп.

Отож, якщо дійсність передує можливості,