Арістотель - Метафізика

конкретне і певний стан, який постає в результаті зміни; а третє — конкретна річ, що утворюється із цих двох сутностей, наприклад, Сократ або Каллій. У деяких із цих випадків щось конкретне не існує окремо від конкретної сутності, наприклад, форма окремо від будинку, якщо тільки [15] не йдеться про мистецтво (ці сутності також не зазнають виникнення й знищення, але у певному сенсі дім без матерії існує і не існує, і так само здоров’я і все, що пов’язане з мистецтвом), а якщо існує, то лише у природних речей. Тому Платон не був неправий, сказавши, що існує стільки ідей, скільки є видів природних речей, якщо тільки взагалі існують ідеї таких речей, як-от вогонь, плоть, голова, відмінні від них; [20] адже всі вони є матерія, і притому остання матерія, того що є сутністю найбільшою мірою.

Рушійні причини передують виникненню речей, причиною яких вони є, натомість причини в сенсі форми існують одночасно з ними. Справді, здоров’я існує тоді, коли людина є здоровою, і форма мідного шару існує одночасно з мідним шаром. А от чи лишається щось після знищення речі, це питання, яке потребує окремого дослідження; [25] так, у деяких випадках ніщо не заважає так думати. Наприклад, чи не може душа бути такою, що лишається після смерті? Звичайно, не вся цілком, але розум? Адже щоб лишалася вся цілком — це, мабуть, неможливо. Отож ясно, що принаймні з цих міркувань не випливає необхідність існування ідеї. Так, людину породжує людина, а конкретну людину породжує конкретна людина. І так само в мистецтвах, оскільки лікарське мистецтво дає визначення і форму здоров’я.

4

Різні речі мають різні причини й начала, проте у певному сенсі, якщо говорити про загальне й проводити аналогії, всі речі мають одні й ті самі начала й причини. Можна було б запитати, чи мають сутності й відношення одні й ті самі, чи різні причини й елементи, і те саме стосується [35] кожної з категорій. Проте це було б безглуздо, якби всі категорії малих одні й ті самі причини й елементи; адже тоді з одних і тих самих елементів утворюватимуться відношення й сутності. [1070β] [1] Тоді виникає питання: що це за елементи? Адже окрім сутності та інших предикатів між ними немає нічого спільно. Поміж тим елемент передує тому, елементом чого він є. Одначе сутність не є елементом відношення, ані жодне з відношень не становить елемент сутності.

Проте як може бути, щоб усе складалося з одних і тих самих [5] елементів? Адже жоден з елементів не може бути тотожним тому, що складається з елементів, наприклад, Б або А не можуть бути тотожними сполученню БА (і так само жоден з елементів, що пізнаються думкою, наприклад, суще або єдине; адже вони властиві будь-якій речі, що складається з елементів). Тому жоден з елементів не є ані сутністю, ані відношенням. Одначе це було б необхідно, якби все складалося з одних і тих самих елементів. Отож [10] неможливо, що все складалося з одних і тих самих елементів.

Або, можна сказати, у певному сенсі так, у певному — ні, наприклад, можливо, у чуттєвих тіл тепло постає як форма, а холодне — як втрата форми; а як матерія — те, що безпосередньо саме по собі потенційно є і тим і другим; сутності ж охоплюють як ці начала, так і те, що складається з них і чого вони є началами, або те, що виникає з тепла й холоду [15] як щось єдине, наприклад, плоть або кістка. Адже те, що виникає має бути відмінним від того, із чого воно виникає. Отже, ці сутності мають одні й ті самі елементи та начала (тоді як інші сутності мають інші), натомість усе не може мати одні й ті самі начала у вказаному сенсі, а лише в сенсі аналогії. Наприклад, якби сказали, що начал є три: вид, позбавленість та матерія. Але кожне з цих начал є відмінним в кожному [20] окремому роді, як-от для кольору це біле, чорне та поверхня; а от для дня і ночі це світло, темрява й повітря.

Оскільки ж причини є не лише внутрішні, тобто елементи, що входять до складу речей, є, але й зовнішні, скажімо, те, що приводить у рух, то зрозуміло, що начало й елемент — не одне й те саме, [24] однак і те, і те є причинами. При цьому начало ділиться на ці два види, а те, [25] що приводить у рух або у стан спокою, є певним началом і сутністю. Таким чином, елементів за аналогією є три, а причин, як і начал, — чотири; але різні речі мають різні причини й начала, і перша причина, тобто те, що приводить у рух, також різна в різних речей. Наприклад, щодо здоров’я, хвороби й тіла тим, що приводить у рух, є лікарство. Щодо форми, цеглин і в певному сенсі невпорядкованості — це будівництво. [30] Що ж стосується природних речей, то оскільки тут тим, що приводить у рух, є для людини людина, а для тих речей, що беруть свій початок у думці, форма або її протилежність, тут у певному сенсі має бути три причини, а в певному сенсі — чотири. Адже мистецтво лікування є в певному сенсі здоров’я, мистецтво будування — форма будинку, а людина породжує людину. Врешті, крім цих причин, є те, що [35] першим із усіх речей приводить усе в рух.

5

Одні речі існують окремо, інші ж ні; саме перші і є сутності. [1071α] [1] А тому всі речі мають одні й ті самі причини, оскільки без сутностей немає властивостей і рухів. Окрім того, такими причинами, мабуть, можуть бути душа й тіло, або ж розум і бажання і тіло.

Начала є одними й тими самими за аналогією також в інший спосіб, власне, як дійсність і можливість; але і вони є різними в різних речах і по-різному себе виявляють. Справді, в деяких випадках одне й те саме буває то в дійсності, то потенційно, наприклад, вино, плоть або людина. Але це також підпадає під згадані причини; так, форма існує в дійсності, якщо вона існує як щось окреме, і так само те, що складається з форми й матерії, і так само втрата форми, наприклад, [10] темрява або хворе. Натомість матерія існує потенційно, тобто вона здатна ставати і тим, і другим. Інакше відрізняються в сенсі дійсного