Арістотель - Метафізика

протилежності й те, що суперечить одне одному, і в суперечності немає середини, то зрозуміло, що проміжне буває [5] між протилежностями. Суцільне — це різновид прилеглого. Я кажу про суцільне тоді, коли межі обох речей, якими вони торкаються й поєднуються, стають одним і тим самим, отож зрозуміло, що суцільне має місце у випадку тих речей, з яких природно виникає щось єдине внаслідок торкання. І зрозуміло, що поняття наступного є першим у цьому ряду (оскільки наступне не обов’язково торкається попереднього, [10] натомість те, що торкається, є наступним; також якщо йдеться про суцільне, обов’язково є торкання, натомість якщо ж щось торкається чогось, вони ще не є суцільними; а там, де немає торкання, немає і зрощення). Тому точка є не тотожною одиниці, позаяк точкам властиво торкатися, тоді як одиницям ні, натомість їм властива послідовність. І між точками є щось проміжне, а між одиницями немає.

Книга XII (Λ)

1

[1069α] [18] Предметом нашого розгляду є сутність, адже ми шукаємо начала й причини сутностей. Отже, якщо розглядати все в сукупності як певне ціле, [20] то сутність є його першою частиною; якщо ж розглядати його як послідовність категорій, то і в цьому випадку сутність є першою, потім іде якість, потім кількість. Разом з тим решта категорій не означають щось, що існує в прямому сенсі, а натомість тут ідеться про якість та рух, або також можна сказати, що існують не-біле та не-пряме. Принаймні ми говоримо, що вони є, наприклад: є не-біле. Крім того, жодна з інших категорій не є тим, що існує окремо. [25] І це фактично підтверджують давні мислителі, позаяк їх цікавили начала, елементи та причин. Натомість теперішні мислителі[164] радше вважають сутністю загальне (адже роди — це загальне, і вони кажуть, що роди є більшою мірою начала й сутності, що пояснюється тим, що вони у своїх дослідження спираються лише на логіку); давні ж мислителі вважали сутностями конкретні речі, як-от вогонь та землю, а не тіло взагалі.

Є три види сутностей. По-перше, це чуттєві сутності. З них одні є вічні, другі — минущі; останні визнають усі, й до них належать, наприклад, рослини та тварини. Щодо чуттєвих сутностей необхідно визначити елементи, які їх утворюють, і насамперед — один елемент чи багато. По-друге, це нерухомі сутності. Про них дехто говорить, що вони існують окремо, причому одні ділять їх на два види, [35] другі вважають ідеї та математичні предмети однією сутністю, треті визнають із цих двох тільки математичні предмети[165]. Чуттєві сутності належать до царини фізики (оскільки вони пов’язані з рухом), [1069β] [1] натомість нерухомі сутності має вивчати інша наука, оскільки вони не мають з чуттєвими жодного спільного начала.

Чуттєва сутність є мінливою. Якщо зміна виходить від чогось, що протистоїть чомусь іншому, або від чогось проміжного, але не за будь-якого [5] протиставлення (адже і голос є не-біле), а від чогось протилежного чомусь іншому, то необхідно має бути щось в основі, що зазнає зміни на протилежність, адже протилежності як такі не змінюються.

2

Коли відбувається зміна, щось лишається сталим, тоді як протилежне змінюється. Тому, крім протилежностей, існує щось третє, матерія. Отже, якщо існує чотири види змін: у щосності, [10] або в якості, або кількості, або щодо місця, і зміна в щосності полягає у виникненні й знищенні загалом, зміна кількості — у зростанні та зменшенні, якості — в появі інших властивостей, щодо місця — рух, — то кожна з цих змін є зміною на протилежність. Отож необхідно, щоб змінювалася матерія, потенційно здатна [15] бути і однією, і другою протилежністю. А оскільки суще є двояким, то все перетворюється з потенційно сущого на дійсно суще (наприклад, із потенційно білого на біле в дійсності, і так само у випадку збільшення й зменшення), тож не лише випадково може виникнути щось із несущого, але й із сущого все виникає, одначе із [20] потенційно сущого, а не із дійсно сущого. Це і є Єдине Анаксагора. Адже замість визначення: «все разом», — та «суміші» Емпедокла й Анаксимандра і того, що казав Демокріт, — краще казати: «все було разом потенційно, але не дійсно»; тож ці мислителі, схоже, мали на увазі матерію. Справді, всі речі, що змінюються, складаються з матерії, [25] але з різної. Навіть ті з вічних речей, що не виникають, але здатні рухатися, також є матеріальними, але не в сенсі виникнення, а в сенсі здатності переміщуватися з місця на місце.

Може постати питання, з якого несущого відбувається виникнення, адже про несуще говориться у трьох значеннях. Отже, якщо щось існує потенційно, то це означає, що воно виникає не з будь-якого несущого, а натомість кожне суще виникає з відповідного несущого. Тому недостатньо сказати, що всі речі були [30] разом, оскільки вони відрізняються матерією. Інакше постає питання: чому виникло безконечно багато різних речей, а не однакових? Справді, існує один розум, тож якщо і матерія одна, то в дійсності виникло б те, матерія чого існувала потенційно. Отже, існують три причини і три начала; два з них утворюють протилежність — з одного боку, визначення і форма, з другого — позбавленість, — а третьою є матерія.

3

До цього варто додати, що ані матерія, ані форма не виникають. Я маю на увазі, що не виникають остання матерія і форма. Адже все, що змінюється, є щось, і воно змінюється під дією чогось і перетворюється на щось. [1070α] [1] Те, під дією чого відбувається зміна, — це те, що приводить у рух; те, що змінюється, — це матерія, а те, на що щось змінюється, — це форма. Тож якщо ми говоримо не лише про те, що мідь стає круглою, але про те, що й кругле або мідь виникають, то це продовжуватиметься до безконечності; тож десь необхідно зупинитися.

Варто також сказати, що кожна сутність [5] виникає з однойменної сутності (йдеться про природні та інші сутності). Адже сутності виникають або завдяки мистецтву, або від природи, або через випадок, або самовільно. Мистецтво — це начало, що перебуває в іншому, тоді як природа — начало, що знаходиться в самій речі (адже людина породжує людину), інші ж причини виявляють себе як заперечення цих. Сутностей є три види: по-перше, матерія, [10] щось конкретне, що сприймається чуттями (адже те, що ми сприймаємо через торкання, а не як ціле, є матерія, або субстрат); по-друге, природа (або форма), тобто щось