Ніклас Натт-о-Даг - 1793

воду, поки ще помпа біля криниці на площі не замерзла. Снігом миє тарілки й кухлі. Від Меларена носить дровиняки, які хвилями за ніч прибило до берега. Вранці і ввечері миє підлогу, де треба.

Уся ця нелегка робота трохи полегшує муки сумління. А совість її мучить щоразу, як бачить світлі очі Карла Туліпана, його усмішку, відчуває його ніжний дотик до її живота. Анна знає, що він справді вважає її своєю дочкою. Хотіла б вона і його сприймати як батька…

Ночами Анна Стіна більше не бачить червоного півня, але майбутнє все одно туманне й непевне. Постіль її вранці часто мокра від поту, хоч у кімнаті й прохолодно. Здається, дитина, яку вона в собі носить, розпалила всередині незбагненне багаття і гріє її всупереч морозам і протягам. І щодня це полум’я все сильніше. Часом прокинувшись серед ночі, не може більше заснути, тоді запалює тріску, підходить до вікна й у шибці роздивляється відображення свого обличчя. Зауважує, що округлилися щоки — завдяки доброму харчуванню, турботі Веселого Тюльпана й новому життю, яке росте у ній. Зараз не так просто в ній упізнати ту дівчину з в’язниці, голодну й змарнілу. Але цього мало. Як мало й того, що для неї зробив Крістофер Блікс.

Стокгольм неймовірно малий. Усі товчуться на тих самих вулицях, у тих самих кварталах. Виходячи з трактиру, Анна Стіна ховає свої біляві коси під хустку, зав’язує її аж на лоба. Тримається північного боку Слюссена, уникає місць, де Тюст і Фішер зазвичай ловлять грішників. Але, крім цих двох, у Місті між мостами вистачає сепаратів, і щоразу, як десь промайне їхня синя форма з білими ременями, серце падає у п’яти.

Тепер у її снах знову й знову постає така картина: вона наводить порядок у коморі, а коли виходить у залу, впускає все, що тримала в руках, і навіть не чує дзенькоту, бо зустрічається поглядом з ним — Петтер Петтерссон стоїть, спершись на діжку, і глузливо посміхається їй.

Ґречно вклоняється, кличе її на ім’я. Вона стоїть непорушно, нездатна навіть поворухнутися, тоді він підходить до неї і бере за руку.

— Панночка заборгувала мені танець.

Постійні гості корчми, яких вона вже вважала своїми друзями, шепочуться і показують пальцями. Карл Туліпан плаче — перед ним нарешті розкривається вся глибина її обману. Петтер Петтерссон зав’язує на її зап’ястку мотуз і виводить на вулицю, до воза, який доправить її у в’язницю на Лонгольмені — де їй і місце. А там під наглядом Майстра Еріка вона відтанцює навколо криниці стільки кіл, скільки знадобиться, щоб знищити її єство й залишити на бруківці замість жінки, якою ще недавно була, безформну купку плоті. Вона втратить дитину — намагаючись врятуватися, її тіло викине з себе все, що вважатиме зайвим, і її ненароджене дитя перетвориться на червону пляму посеред каміння, пляму, біля якої вона муситиме проходити кожен Божий день, аж поки страх і безумство не оволодіють нею остаточно.

Анна Стіна Кнапп повернулася до «Мавпи» з накупленими за гроші Туліпана продуктами вже надвечір. Купила кілька свіжих зайців, риби, хліба. Сонце давно зайшло за обрій, у повітрі крутилися сніжинки. Перехожі, які ще були на вулицях, квапляться сховатися від снігу й вітру. Калле Туліпан нагрів вина, налив у чашку, поставив перед дівчиною. Обняв її, потер руки й плечі своїми великими долонями.

— Був тут уранці один чоловік, питав про тебе.

— Сказав, чого хоче?

— Ні. Пообіцяв повернутися за кілька днів.

— Який на вигляд?

— Високий дуже, обличчя скалічене. Не пригадуєш такого?

Анна Стіна махнула головою під запитальним, але досі добрим поглядом Веселого Тюльпана.

— І він одягнений у форму. Синя, як у сепаратів.

Ці слова вдарили її, мов ляпас, і щоб Карл не помітив її переляку, довелося відвернутися.

Так, вона не в безпеці. Вона нічого не має. Її нове ім’я і світ, який став її світом, залежить від доброї волі інших людей. Пальти повернуться, а вони напевно знають, що її обличчя — лице Анни Стіни Кнапп, а не Ловіси Ульріки Блікс. Невідворотна реальність викриє її брехню і нічний кошмар справдиться. Дитя, якого вона раніше хотіла позбутися, зараз — джерело й осереддя її любові та ніжності. Якщо її схоплять, дитина помре раніше, ніж вперше вдихне повітря…

Увечері Анна сидить у своїй кімнаті, роздивляється відображення у шибці вікна й проклинає своє лице. До самого ранку вона не може заснути, сидить на скрипучій лавці, обнявши руками свої вузькі плечі й думаючи, як звільнитися від обличчя, отриманого в спадок від Маї Кнапп.

12.

Сесіл Вінґе щільніше замотав шарф, намагаючись захистити шию від морозного повітря. Він вийшов з Міста між мостами, дійшов до острова Гельґеандсгольмен, відпочив у затишку між королівськими стайнями й особняком Пера Браге і пішов далі до мосту Слактарехюсбрун. Праворуч з вод Стреммена здіймаються заледенілі бики мосту Норрбру. Недобудовані опори марно чекали, коли їх нарешті з’єднають.

На краю площі Норрмальмсторґ — будівля суду північної округи, яку за прізвищем корчмаря, що більше століття тому побудував тут трактир, досі називають Кастенгоф. П’ять сходинок угору. Біля дверей вирізано в камені королівську монограму. Усі вартові тут знають Вінґе, він теж їх усіх знає. Черговий веде його у вузький коридор в’язниці. Обабіч двері, двері, двері. За кожними — тісна камера з маленьким віконцем. Умови аскетичні: низьке ліжко, нічний горщик, тумбочка й ослін.

Юганнес Бальк мовчки сидить у напівтемряві. Дивиться прямо перед собою, і лише прихід Вінґе виводить його з цього своєрідного трансу. Вартовий замкнув двері, почулося гупання його чобіт, і скоро стало тихо. Вінґе кивнув на знак привітання.

— Доброго ранку. Ви маєте все, що треба? Їжу, ковдру, тютюн?

— Усе гаразд. Я ніколи не курив. Риби й свинини мені достатньо. А холод уже давно мене не турбує.

Чимось Бальк скидається на павука — спокійний і терплячий, сидить у своїй мережі. Миска з їжею стоїть на тумбі — як видно, каша й варена щука. Бальк протирає очі, Вінґе сідає на ослінчик.

— Чи знаєте ви, пане Вінґе, що я значно молодший за вас, хоча на вигляд здається, що ми однолітки? Можливо, життя на наших обличчях виписує досвід, який ми здобули, або я так рано постарів через усе те, чого зрікся. На чому ми зупинилися? Так, середина другого акту. Я зібрався виїхати з країни.

Вода в глечику біля ліжка встигла схопитися тонкою кіркою льоду. Бальк пробив її пальцем і налив у кухоль води. Прокашлявся, надпив, на мить завмер, ніби пригадуючи