Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

Шпак Віктор. Хресний шлях Агатангела Кримського // Урядовий кур’єр. — 2011. — 15 січня. Режим доступу: https://goo.gl/ ujc3rE

19 липня 1953 року розпочалось повстання в’язнів у Воркуті

Бунт вибухнув невдовзі після смерті Сталіна. Приводом стало опублікування указу про амністію, дія якого на політв’язнів цього табору не поширювалася.

Повстання набирало сили поступово: щодня у різних табірних відділах оголошувалися страйки. 19 липня 1953 року 350 в’язнів відмовилися вийти на роботу. Були організувані штаби для стеження за діями агентури, оперативного складу й адміністрації табору. 24 липня кількість страйкарів у таборі зросла до 8700 осіб.

Табірна адміністрація намагалась етапувати лідерів повстання та вивезти їжу, але в’язні нападали на штрафні ізолятори та всіляко перешкоджали начальству. На зустрічі 27 липня лідер українців Буц висунув нові вимоги. За кілька днів до табору прибула комісія на чолі із заступником міністра МВС СССР Масленниковим (за рік застрелився), але перемовини не дали результатів. Влада ухвалила рішення придушити бунт.

31 липня по радіо прозвучала пропозиція припинити страйк. В’язні опинились у посиленому оточенні. Керівників повстання ізольовували. 1 серпня влада почала зачистку найстійкішого 10-го відділу. Генпрокурор СРСР особисто приїхав застрелити одного з організаторів — поляка Ігнатовича. Силовики почали хаотичну стрілянину по в’язнях.

Відомості про кількість загиблих різняться. За одними даними, загинули 53 особи (з них 30 українців), за іншими — 70. Понад 100 осіб було поранено.

Незважаючи на сувору конспірацію, Воркутинське повстання стало твердою основою для Кенгірського бунту в травні—червні 1954 року.

Джерела

Бондарук Леся. Рислаккі Юкка: «Українці завжди були найактивнішими бунтарями серед ув’язнених». Режим доступу: https://goo.gl/AizrL0

Вторая годовщина Воркутинского восстания в рубрике Ивана Толстого «Переслушивая Свободу». Режим доступу: https://goo.gl/awkjOl

Липовецький Станислав. «Чорний прапор з кривавою смугою» // Дзеркало тижня. — 2016. — 11 червня. Режим доступу: https://goo.gl/pBH5a4

Рислаккі Юкка. Воркута! Повстання у виправно-трудовому таборі / пер. з фінської Юрія Зуба. — Львів: Літопис, 2015.

20 липня 1958 року Володимир Барсуківський і Олекса Різниченко виготовили у Первомайську Миколаївської області антирадянські летючки

«Довольно раскалывать мир на два так называемых лагеря! Долой атеистическую пропаганду! Дайте свободу народу! Долой фашистскую диктатуру партии!»

Текст мав назву «Обращение к народу» та зводився до протесту проти відсутності свободи слова, бідності селян, насильницької колективізації, продовольчої кризи, браку одягу тощо. Емоційне звернення підписали: «Союз борьбы за освобождение народа /Собозон/».

Півсотні летючок формату А4 хлопці розповсюдили в Одесі і Кіровограді (нині — Кропивницький) восени. «Пильні» громадяни позривали їх і негайно віднесли до КДБ.

За щирий порив хлопці заплатили дорого: кадебістський суд закрив їх у Мордовському таборі на 1,5 року. Сидячи під час слідства в одній камері, юнаки повністю перейшли на українську мову. Замість останнього слова на суді Олекса Різниченко читав вірші.

Після звільнення дисиденти знову взялись до самвидаву: передавали літературу, копіювали текст «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, через що Різниченко потрапив під слідство.

Джерела

Дроздовський Дмитро. Олекса Різниченко — шлях безумної подорожі. Режим доступу: https://goo.gl/zsm28a

Коваленко Алла. Особливості друкованої продукції Одеського самвидаву 60—80 рр. ХХ ст. Режим доступу:.https://goo.gl/ BTcPm4

Овсієнко Василь. Барсуківський Володимир Федорович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 7 липня. Режим доступу: https://goo.gl/2Il0DZ

Овсієнко Василь. Інтерв’ю Олекси Сергійовича Різниківа 25.03.2000 в Києві // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 21 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/umlg9z

Різниченко Олексій. Я винен тим, що українець… Режим доступу: https://goo.gl/cZrREW

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012

22 липня 1951 року ув’язнений єврейський письменник Михайло Пінчевський

Ви багато чого не знаєте. Ніхто зараз нічого не робить, всі залякані. Я тепер боюсь розмовляти. Сиджу вдома і не хочу ні з ким зустрічатись.

Михайло Пінчевський у розмові зі знайомим після розгрому Єврейського антифашистського комітету

У біографії Михайла (Мойше) Пінчевського дуже багато білих плям, одна з них — яким чином він потрапив до СРСР. Дослідники вважають, що офіційну версію його біографії міг підчистити не тільки автор, а й «літературознавці в цивільному».

До в’язниці письменник потрапив у 1938 році як «іноземний агент». «Буржуй! На готовий соціалізм приїхав?» — кричав слідчий. На щастя, за рік через брак доказів Пінчевського відпустили. У 1951 році відбувся повторний арешт. У зв’язку з ліквідацією Єврейського антифашистського комітету письменнику висунули стандартне звинувачення: націоналістична діяльність та антирадянська агітація. Доказами були вирвані з контексту рядки. Як і під час першого арешту, Пінчевський оголосив голодування та писав скарги на ім’я Сталіна і Берії, які, проте, за межі в’язниці не потрапляли. Три місяці писььменника годували насильно, підтримуючи його життя.

Пінчевський був засуджений на 10 років таборів. Після смерті Сталіна морально пригніченого і хворого письменника звільнили. Колегія Верховного суду відмінила вирок «у зв’язку з відсутністю в діях Пінчевського злого умислу». Митець переїхав до Києва, де помер у 1955 році.

Джерела

Вейцман Зиси. Печальная дойна Мойше Пинчевского. Режим доступу:. https://goo.gl/z07cSI

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

«...украинско-антисемитское гнездо — Киев». Режим доступу:.https://goo.gl/TR1SMI

Шаповал Юрій. Розв’язання «єврейського питання» по-ста­лiнськи. У липні 1952-го 50 років тому було винесено вирок у справі Єврейського антифашистського комітету (ЄАК) // День. — 2002. — 20 липня. Режим доступу: https://goo.gl/qYilUt

23 липня 1949 року за допомогу повстанцям УПА засуджений Іван Губка

З 1945 року 13-літній Іван Губка допомагав повстанцям УПА: розповсюджував листівки, передавав пошту, шукав ліки для хворих і поранених. За три роки