Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

«Знущається!»

– Наговорюєте.

– Так, дякую вам і верніть мені приватність у думки! – обурилася дівчина й схопила кулон, щоб накинути його на шию.

На щастя бинтування якраз завершилося та копошіння пацієнтки не нашкодило процесу. Зоряна ж, ледь здобула волю, натягнула ковдру вже й на плечі, щоб нарешті повернутися та поглянути на співрозмовника не збоку. Того метушливість невдячної пораненої анітрохи не засмутила. Склянки, виставлені з дорожньої сумки, одна за одною поверталися назад.

Щось у цій методичності спочатку здивувало, потім заспокоїло дівчину, щоб врешті-решт нагадати, що взагалі-то варто б проявити бодай краплину вдячності.

– Дякую вам.

Чергова пляшечка на мить затрималася в руках Северина. До дівчини погляду він не підняв, але куток губ здригнувся в тіні вже знайомої легкої посмішки. Але відповісти нічого він не встиг. За закритими дверима раптом почувся гучний тупіт, наче до них наближався лицар у сталевих чоботах, але навчена гірким досвідом Зоряна тільки закотила очі.

Вона вже знала, хто може носитися як скажений та тупати як слон. І знання не підвело. Двері розкрилися настільки різко, що ледь не потягнули за собою Симону, котра їх спочатку сильно штовхнула і тільки потім додумалася притримати, щоб ті не гупнули об стіну.

Захекана, наче мчала сюди десь з самої Яргори, вона подалася було вперед, та раптом завмерла та ойкнула.

– Пане?.. Ви ж казали, чекати вас, допоки ви в старійшини селища попросите ліки.

Другий здивований погляд вже від Зоряни чоловік проігнорував з таким відсторонено-доброзичливим виглядом, наче дійсно був зроблений з каменю. Вирізаний та на декілька годин оживлений, щоб зараз знову стати статуєю.

– Виявилося, що я все ж взяв з собою всі необхідні ліки. Забув.

Що можна було подумати про поєднання імені Северина та слова «забув» можна було виразно прочитати на обличчі Симони. Застигнувши біля дверей, цілковито розгублена дівчина тільки й кліпала очима.

– А як же перев’язку…

– Все зроблено, панно, не переживайте.

Незворушна стіна доброзичливості була настільки ідеальною, що будь-які закиди здавалися не тільки смішними, а й дурними. Кліпаючи очима, наче збуджене совеня, вона на деякий час просто випала з цього світу. Не стала їй в допомогу й Зоряна.

Ні, вона була розгублена, але ще могла знайти декілька слів, але недооцінила противника. Вже у дверях Северин раптом обернувся до Зоряни.

– Відпочивайте, завтра ви летите з Лайяром. Вам треба готуватися до неприємностей Фарги. На добраніч. Панно Симоно, – кивнувши, чоловік швидким кроком покинув кімнату, у яку натомість прийшла тиша.

Нарешті відмерши, Симона різко повернула голову до подруги.

– Це що було?

Що можна було відповісти на це? Шановний пан вирішив чомусь приділити увагу їй та полікувати власноруч, тому що, що? Зачарований її шаленою красою та хотів побути наодинці? Дурня!

Зморщивши носа, Зоряна різко покачала головою. Бог його знає тих чоловіків і що там в їх головах!