Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 16. Фарга вітає гостей

Прокинутися довелося несподівано різко, наче її штурхнули в бік. Власне не «наче». Сонно закліпавши очима, Зоряна роззирнулася. Видно у темряві було тільки силуети, але цей силует, стрижений під каторжанина вона вгадала без проблем. Вгадала та вже готова була обурено прокласти йому маршрут подорожі, та Ларис швидко затулив їй рота.

– Тихо! Хутко вдягайся, я розбуджу Симону. Треба тікати.

Шепіт був настільки тихим, що Зоря ледь розбирала слова чоловіка, але у відповідь кивнула. Тільки після цього Ларис швидко переліз на другий край постелі, щоб спершу закрити рота подрузі, а тільки потім будити.

Розуміючи, що вона геть нічого не розуміє, Зоря тихо засопіла, але все ж звісила ноги з постелі, щоб дотягнутися до табуретки та почати навпомацки одягатися. За спиною тихо зойкнула Симона та щось ледь чутно прошепотів Ларис, після чого шелест одягу почувся й з її боку постелі.

Натягнувши чоботи, Зоряна першою піднялася з місця та накинула кожух. Дрімота, котра зазвичай хилить голову до подушки під час раннього підйому, зникла з голови швидше ніж після потрійної порції міцної кави. У повітрі розлилося щось тривожне.

Розбудивши дівчат, Ларис тінню ковзнув до дверей та обережно визирнув в коридор, після чого повернувся.

– Швидше давайте, віверн вже почали сідлати!

На жаль сваритися чи розпитувати пошепки, коли кожна секунда стала дорогою, було максимально незручно, тому Зоряна лише сердито засопіла та затягнула пояс на кожуху, після чого ледь не зіткнулася з Симоною.

– Вибач!

– Нічого, – відмахнулася дівчина та підіпхнула подругу ближче до Лариса.

Її цілком влаштовувала роль хвостика. У коридорі панувала дрімотна вранішня тиша. Якраз та солодка тиша гостьового будинку, котра панує під дахом у вовчий час, коли на вулиці мороз міцнішає, а під теплою ковдрою сняться найяскравіші сни.

І всього цього виявилася позбавлена команда ентузіастів, котра раптом вирішила зірватися з місця. Вже на вулиці, коли вони вислизнули з гостьового дому через кухню Зоряна все ж не витримала та сіпнула лиса за рукав.

– Що сталося?

Скривившись, чоловік невдоволено блиснув на неї золотими очима. Але на стороні Зорі опинилася й Симона, котра сіпнула його за другий рукав.

– Ларис?

Озирнувшись ще й на неї, чоловік щось невдоволено пробурмотів та роззирнувся. На вулиці було ще темно та безлюдно та це не заспокоїло чоловіка, який ще й принюхався.

– В коридорі спіймали якогось молодчика.

– І що? – не зрозуміла Симона та наївно кліпнула очима.

– Так, може він на побачення до когось йшов, – нервово посміхнулася Зоряна, вже розуміючи, що на побачення молодчик йшов до когось з них.

І чуття не обмануло, Ларис у відповідь похмуро гмикнув.

– На побачення, авжеж. Романтичне побачення з палкими та гострими відчуттями, за які відповідали кинджали.

Так, з такими шанувальниками й вороги були б не потрібні, коли б ці два поняття не поєдналися в одному чоловікові. Незнайомому Зоряні, але вже трохи неприємному їй. Настільки, що вона б з радістю підставила йому табурет під люстру та зав’язала петельку. Вранці вона взагалі не була схильна до надмірного гуманізму, а цього ранку не була схильна до таких дурниці двічі.

– Вдалося щось від нього дізнатися? – пришвидшивши крок, запитала Симона.

Чогось же вони зривалися з місця так рано? Можливо повідомленням про одного гостя Ларис вирішив лише підготувати їх до того, що на порозі їх вже чекає ціла армія найманців!

Але реальність виявилася оптимістичнішою та песимістичнішою одночасно.

– Нічого. Та скотина розсипалася в попіл, варто було Северину його схопити.

Це було вже добре знайомим феноменом. Настільки ж знайомим, як і безсоння Северина.

«Той чоловік що залізний?» – чомусь з роздратування подумала Зоряна.

Кепський вранішній настрій не щадив у її очах нікого. Дратували всі, тому нічого говорити дівчина не стала, лише стиснула губи. Щоб нічого не ляпнути, бо відчувала душею та мізками що може, ой як може. І потім буде соромно.

Що віверн вже підняли чутно стало зовсім скоро. Облаштовані в центрі міста у старому ангарі вони пирхали та клекотіли, але на подив Зоряни виглядали куди як жвавішими ніж вранці. Настільки жвавими, що варто було новій трійці увійти до ангара, як одна з цікавих лускатих морд одразу ж поткнулась до них.

– Так, йди до біса! Тебе вже погодували, – безстрашно відіпхнувши в сторону нахабу, обурився Ларис та роззирнувся.

– Ви вчасно, відлітаємо.

Голос Северина долинув з-за спин дівчат. Сіпнувшись від несподіванки, Симона рвучко озирнулася, Зоряна тільки повільно зітхнула та мов мантру повторила прохання до самої себе тримати себе в руках. Особливо коли чоловік раптом опинився зовсім поруч.

Ні, без вранішньої кави та годинки віч-на-віч з собою у світі її дратували всі. Навіть цей чоловік, якому в цілому вона була вдячна. Тому вона лише коротко кивнула у знак привітання. Відлітаємо так відлітаємо.

Слова не розходилися з діями. Двері ангара з натужним скрипом поповзли в боки, але якщо хтось і зрозумів, що здобич тікає було пізно. Першим у повітря зірвалася віверна з Северином та Симоною, другою стартував Ларис з новою сусідкою і третім Волелюб з Есшатом. Їх віверна чомусь була неспокійною та раз по раз намагалася кружляти, або перевернутися догори пузом, але Волелюб правив міцною рукою, закликаючи нахабу до порядку.

Рвучкий на початку, політ поступово вирівнявся, але напруга не відступала. Може справа була у незвичному сусіді, а може у чому іншому. Так чи інакше стрімкі крилаті тіні несли їх геть від сходу, наче вони намагалися наздогнати ніч, котра чорною хвилею прибою текла на захід.

– Нам тепер до вечора летіти? – повернувши голову, все ж запитала через деякий час Зоряна.

Вітер відносив її слова, але перевертні на слух не жалілися, а відповідь завжди давали схиляючись до вуха співрозмовниці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍