Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Все ж вони були до біса схожі з дідом! Однієї зустрічі було досить, щоб вгадати старого інтригана і виразно зрозуміти, що робити дурню та необачно згоджуватися на угоду, умови якої йому невідомі він не стане. Так само як і його онук.

– Пан Іриней говорив про одну історію… Вибачте мені за цікавість, та мені здається це важливо для мого розуміння світобудови.

Слова були правильними та аргументованими за винятком одного. Зоря геть не була впевнена, що та історія має епохальне значення. Цілком можливо, що то була й тривіальна сімейна сторінка, але вирішила, що ризикнути варто. Врешті-решт, мала ж вона право й на просту цікавість? Все ж сімейство Зоря, з представниками котрого вона встигла познайомитися виявилося неабияк цікавим неординарними особистостями. Не дивно, що після такого складно стримати бажання дізнатися про них більше. Особливо з дозволу самого голови роду!

Пальці Северина повільно сплелися в якусь вигадливу фігуру, на мить він замислився над відповіддю, перш ніж все ж заговорити.

– Насправді краще ту історію розповів би Волелюб. Я не великий майстер розказувати щось, де більше до ладу буде використати красу, а не конкретику… А це та історія, котру варто було б почути від кращого оповідача, ніж я.

Можливо, аби щось в голосі, або поставі чоловіка сказало їй, що йому важко згадувати це – Зоряна б згодилася. Але Северин говорив цілком спокійно, тому дівчина вирішила, що сьогодні вона все ж буде нахабною до фінального краю.

– Я б хотіла почути цю історію від вас, якщо ви не проти.

Полум’я однієї зі свічок тривожно замиготіло, коли Северин знову піднявся з крісла. Потік прохолодного повітря ковзнув по голій спині дівчини, вкриваючи шкіру мурашками, але цього разу трошки необережний рух рукою не відкликнувся спалахом болю. Знеболювальне подіяло.

– Добре, як бажаєте. Про панну Мілу розповідають багато всього, та оперуватиму фактами. Вона була розумною жінкою, з відзнакою завершила академію магії у Фарзі. П’ята дитина небагатого роду, вона стала на ноги, була міським магом Яргори та привернула увагу тоді ще тільки спадкоємця роду голови Зоря. Вони мали одружитися з моїм дідом, та коли Велика навала підійшла майже до Яргори, вона разом з іншими вийшла, щоб прикрити селян, котрі відступали до міста.

Розповідь не заважала чоловікові ні змішати ароматні мазі, ні нанести їх, обережно змазуючи сліди від скла. Попечена шкіра вже майже загоїлася, а ось деякі з скляних уламків залишили доволі глибокі рани. Настільки, що без ліків Зоря інколи відчувала себе так, наче вони так і залишилися в її спині.

– Її з іще двома магами зрадили та відрізали від союзників. Вони довго тримали оборону на могилі, недалеко від Голубиних пагорбів, але все ж програли. Коли дід про те дізнався, він кинувся на допомогу лише з горсткою супутників. Там його сильно поранили й сталося те, що ви бачили. Тоді наш рід був поважним, але головували над Вкрайгою інші. Власне вони зрадили й Вкрайгу, й панну Мілу.

– Угу-у-у, – трохи забувшись вголос простягнула Зоряна. – І саме це змусило пана Іринея включитися у бій з ворогом?

– Скажімо так, це дало йому скаженої сили, щоб стримати навалу і помститися. За Вкрайгу, за сім’ю, рід втратив багатьох…

– …за кохану жінку, – закінчила Зоряна, виразно згадавши погляд старого вовка.

Якщо через стільки років він все ще так дивиться на відблиск минулого, то можна тільки уявити, що він міг відчути тоді, коли зрозумів, що запізнився. Напевно це найстрашніше, що взагалі може існувати: запізнитися. Коли вже нічого не можна виправити й все життя раз по раз повертатися подумки до страшного дня, та згадувати й згадувати. Що зробив не так? Чому втратив час тут і тут. І в думках завжди буде виходити, що міг, мав встигнути. Але в минулій реальності запізнився і цього не виправить вже ніщо.

– Сумна історія, – все ж зітхнула Зоряна.

– Волелюб все ще розповів би краще, – гмикнув Северин та торкнувся її плеча. – Сідайте, перев’язку зроблю.

Зітхнувши, дівчина обережно поворухнулася та сіла на постелі, притримуючи біля грудей простирадло. Власне, на цьому етапі Зоря мимоволі нахмурилася.

– А Симона не могла мені допомогти? Якось незручно вас відволікати.

А ще незручніше вирішувати їй оголюватися остаточно чи все ж частково? Не те, що б вона вважала, що може чимось здивувати чоловіка у віці Северина, але деякі паростки сором’язливості в неї все ж залишилися.

– Ні, вона зайнята.

Відповідь вийшла максимально лаконічною і трохи навіть образливою. Де носило подругу і чим вона була настільки вже зайнята?!

– Вибачте, що змушений поставити вас в таке незручне становище, зроблю все якомога швидше.

Наче нарешті помітивши легку знервованість дівчини, несподівано м’яко промовив Северин. Настільки, що соромно стало вже з іншого приводу. Це рудий поганець міг би відпустити декілька коментарів з приводу оголення навіть коліна, але вже точно не делікатний пан Зоря.

– Нічого, дякую вам, – трохи сконфужено відповіла Зоряна.

Власне, переживала вона дійсно дарма. Навіть коли бинти доводилося пропускати над грудьми, чоловік ні разу не торкнувся шкіри своєї пацієнтки. Зоря тільки й встигала відчувати що тепло його руху та натягування бинта. Тактовно витримуючи дистанцію, чоловік накладав пов’язку так швидко, але водночас вміло, що дівчина не стримала легкої, трохи напруженої посмішки. Навіть захотілося відпустити жарт на тему чиїхось лікарських талантів, але замість того рука раптом сіпнулася до шиї.

З неї зняли кулон!

Від несподіванки дівчина різко повернула голову до подушки. Так, дійсно, кулон лежав зовсім поруч, а коли так…

Щоки спалахнули від усвідомлення того, що всі її думки від самого початку читали, а надумати вона встигла всілякого.

– Так, ви маєте право на просту цікавість, Зоряно. Не переживайте.

Цього разу щось у голосі Северина здалося трохи нещирим. Надто вже він був спокійним, навіть відстороненим.