Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Вибачте та пов’язку треба поміняти. Потерпіть трошки, панно Зоря.

Здригнувшись, Зоря широко розплющила очі та завмерла. Думки на мить затихли, перш ніж застрибати по голові різнобарвними кульками.

Чому саме він!?

Не ризикуючи зайвий раз навіть ворухнутися, дівчина затримала дихання, але відразу ж тихо зойкнула, коли до спини приклали щось прохолодне. Цього разу, втім, радше від несподіванки аніж болю.

– Ви-и-ибачте, що займаю ваш час, – запнувшись, неголосно пробурмотіла Зоряна.

Десь зовсім поряд цокотіло щось скляне, вочевидь чоловік перебирав ліки, щоб підібрати необхідне. Втім, варто було дівчині подати голос, як і цей звук затихнув. У цілковитій тиші тихо зашелестів одяг чоловіка, коли він поворухнувся та тихо зітхнув.

– Не перепрошуйте, Зоряно. Це я мав би просити вибачення. Ви були гостею дому моєї сім’ї, ми мали забезпечити вам безпеку, а замість того вас ледь не вбили на нашому ж подвір’ї.

Якби підборіддя не підпирала подушка, обличчя Зорі обов’язково здивовано витягнулося б, а так вона лише збентежено блимнула очима. Втім здивування одразу ж посунула в бік підозра.

– То ви на мене не сердитеся? Просто я думала, що я особисто, та й ми взагалі сидимо у вас десь в печінках. Тільки давайте відверто, без ввічливості та всіх тих дурниць. Нас тієї ночі в лісі перервали, тому давайте на хвилинку продовжимо і будемо відверті. Я не хочу, щоб ви були ввічливими та говорили те, що вимагає етикет!

Зараз був не той час, не те місце, та й Северин, мабуть був не тією особистістю, від якої варто було б вимагати чогось такого. Але це не зупинило Зоряну, вона навіть спробувала перевернутися бодай набік, щоб побачити його обличчя, але чоловік миттєво натиснув на її здорове плече та втиснув неспокійну пацієнтку в ліжко.

– Ви що робите! Панно, ось зараз я на вас гніваюся! – обурено вигукнув Северин. – Не рухайтеся, зараз знеболювальне подіє, я накладу мазь, пов’язку і тільки тоді ви зможете обережно сісти.

В’яло ворухнувши пальцями, Зоряна все ж припинила сіпатися та невдоволено засопіла в подушку. Така відповідь її не влаштовувала, але якщо Лариса можна було б емоційно сповістити про те, тут дівчина лише скрипнула зубами. Втім, розбурхувати роздратування вона почала зарано.

По спині поступово почала розповзатися заспокійлива прохолода знеболювального.

– Панно, я дійсно на вас не гніваюся. Я гніваюся на себе. Я був надто самовпевненим і через це вам нашкодили. З чого ви взагалі вирішили, що я можу сердитися на вас? – в голосі вовка виразно прозвучало здивування.

Гостре бажання все ж перевернутися ледь не перемогло здоровий глузд, але Зоря вчасно закусила губу та лише повернула голову набік. Так вдалося побачити чоловіка бодай краєм ока, як дуже виховану розмиту пляму.

– Якщо я спіймала порцію скла в спину, то моя проблема та провина, треба було стрибати швидше. Якщо я кудись влізла, чи отримала поранення то лише результат моїх дій. Я отримала передбачення, потрапила в цей світ, була недостатньо швидка. Це все призвело до поранення.

В кімнаті знову зависнула тиша, але ця тиша була сповнена чогось нового. Здається їй все ж вдалося здивувати незворушного сторожа Золотої запони. Знову почувся шелест його одягу, коли чоловік все ж пройшов вперед та опустився на низький табурет, котрий стояв поряд з ліжком. Зазвичай спокійний  погляд бурштинових очей був здивованим та трохи настороженим.

– Панно… Я не знаю, хто вклав цю дурню у вашу голову, але це дурня. Ви берете на себе надто багато провини, надто багато відповідальності за тих, хто цілком може відповідати за себе сам. Це не погано, проте за цим ви наче забуваєте про себе. Не робіть так, – раптом тихо, але серйозно та пронизливо промовив чоловік.

Дивлячись на нього, Зоря відчула, як на мить перехопило погляд, а щокам стало гаряче. Те, що він говорив йшло напереріз всьому тому, що рік за роком говорила собі вона.

Всі проблеми, котрі виникають в неї – то лише її проблеми. Не варто сподіватися на те, що хтось пожаліє, допоможе. Покладатися можна тільки на себе. Все погане, що станеться з нею – результат її помилок. Все що вдасться пережити – досвід, про який не варто забувати. І якщо комусь її шлях та помилки приносять проблеми – то її вина. Хіба що зазвичай вона лише зверхньо відбивала будь-які претензії, але навіть в таких випадках вона визнавала вину за собою, а зараз…

– Тоді й ви не робіть, – раптом тихо та вперто відповіла Зоря, зазирнувши в очі співрозмовника. – Коли так, то вина у нас рівна.

Кутик губ Северина ледь помітно піднявся у натяку на легку посмішку.

– Ні. Ви – дівчина, а оскільки я чоловік то мені й нести відповідальність за безпеку з нас двох.

Діалог починав втрачати серйозність, але разом з тим Зоря відчувала дурне бажання не закотити очі, як те бувало при розмовах з Ларисом, а посміхнутися. Сховати обличчя в подушці та посміхнутися.

– У моєму світі вас би назвали сексистом, – буркотливо відповіла вона.

– Це щось погане?

– Ні… Так. Не знаю. Все що занадто то не здорово.

Спроба знизати плечем нагадала, що знеболювальне тільки почало діяти. Скривившись, дівчина на мить заплющила очі та уривчасто вдихнула, що не сховалося від уважного погляду Северина.

– Добре, з суперечками поки завершимо. І ні, я на вас не злий, те я говорю цілком щиро і певно маю навіть перепросити за те, що дав привід так подумати.

Вибачення-то було добре, з вибачень можна щось отримати. Замислено глянувши на чоловіка, дівчина раптом згадала дещо, що їй обіцяли розповісти.

– Пане, я не буду більше рухатися, але для цього прошу з вас невелику жертву. Можете половину цієї жертви зарахувати на рахунок вибачення, а другу половину вже я буду вам винна, йде?

Северин відповів не одразу. Відхилившись трохи назад, наче хотів подивитися на дівчину з нового ракурсу, він підозріло нахмурився.

– Дивлячись на те, що б ви хотіли почути.