С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Так довго малювала свою маленьку мить тріумфу, а розтиснути губи духу не вистачило.

У мене не підкосились ноги, не відняло мову чи дихання. Струмом теж не било і свідомість не втратила. Шершаві пальці лише злегка торкнулися моїх, але цього виявилось достатньо, щоб запустити в грудях тхронський барабан, і тягнутися до тепла чужої долоні. Дивно, незручно, солодко і соромно – все разом. У мелайців для такого переляканого ступору є цілий термін «нюдідо». Суміш розгубленості і цікавості.

Що він собі дозволяє?

І що зробить далі?

Бетоні, Маріо, Шайла… Вони сміялися десь далеко, а Таран... сидів поруч і … І я не знала, як реагувати. Його дотик ділився чимось давно забутим, тихим і, я б сказала, щирим, вселяючи ніяковість та неспокій.

Вода щось нашіптувала у темряві, поки така знайома з авімської станції тиша заповнювала простір. Цієї суміші виявилось достатньо, щоб мій внутрішній гнів і запал розчинились у туманних водах. Мовчання тривало. Я витріщалась на наші долоні і уявляла поруч зовсім іншого. Руд… я б все віддала, аби тут сидів ти.

— Бережи себе, хаар дьиикей, — він відпустив руку і наче розчинився в темряві.

Голос Бетоні налякав. По обличчю стікав піт, ноги заніміли. Давно я так застигла?

— Магді, ти ж гориш! Все добре?

Не знаю, Бет, нічого не знаю.