С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

— Знайомтесь, це Теа і Мемет, — зацікавлені погляди двох відомих пластичних хірургів мені не сподобались. Їх імен я так і не запам’ятала. А от Маріо, який приєднався за мить, бачити була дійсно рада. Курсіанець ввімкнув режим галантного емра. Відсунув стілець, постелив серветку на коліна, ігристого налив, ще й з місцевою кухнею познайомив, чим тільки підігрівав допитливість Бетоні.

— За обідом ти не був таким турботливим, — зморщила носа даорнка, приглядаючись до морепродуктів.

— Бет, це у тебе ревнощі на обличчі? Я завжди такий.

Їх перепалки послаблювали незручність, притаманну прийомам їжі з малознайомими людьми. Втамувавши перший голод, ми обмінювались враженнями від насиченої програми та проблемами, піднятими спікерами форуму. Пізніше теми розмов мало стосувались науки: Коннахт агітувала присутніх приєднатись до неї на нічний заплив, Маріо розповідав про дресирування своєї няфки. Мемет з пластичними хірургами сперечались, хто виробляє найкращі імпланти. Вперше за останній місяці просте ненав’язливе спілкування приносило задоволення.

Якби між лопатками росло волосся, воно б вже стирчало. Мабуть, вечір дійсно вдався, бо чужий погляд відчула не відразу. Хоча, можливо, в перші секунди сплутала тремтіння з реакцією тіла на зміну температури. Причина хвилювання знайшлась завдяки Маріо, що кивнув темношкірому незнайомцю, біля якого стояли Таран і ще якийсь чоловік. Ну, звісно, хто ще може витріщатися з таким концентрованим невдоволенням?

Мрійське СВБ тут точно не відпочиває. Навушники у вухах, значить, десь поруч є золотий мішок, який трясеться за своє життя, або й не один. Апетит зник, бажання розмовляти теж. Решту вечері я просиділа майже мовчки, колупаючись в тарілці, стараючись зайвий раз не дихати. В голові шуміло, чи то від насиченого дня, чи від надлишку ігристого.

Через близькість до Сиріуса і тонку атмосферу світло погано розсіювалось, то ж небо на Геммі лишалось чорним у будь-яку пору добри. Хіба що схід та захід злегка забарвлювали його в ледь помітні сіруваті відтінки.

Бетоні Коннахт, на правах досвідченого мандрівника, проводила екскурсію місцевим пляжем. Теплі хвилі лащились до ніг. Їх шум заспокоював, а тьмяні зорі на поверхні води дарували довгоочікуване умиротворення. Маленькі ліхтарні рибки, що нагадували зграю світлячків, лоскотали ступні. Ніч звільняла від метушні і обов’язків, єднала з цим оазисом посеред пісків. Для щастя не вистачало тільки Рудрайга поруч.

Моя керівниця з азартом кидала у воду камінці, змагаючись з якимись підлітками. Їх приглушений сміх був таким заразним. Розкажу комусь, не повірять. На штучному острові посеред водосховища гамірна компанія розпалила багаття і влаштувала місцеві танці. Не знаю як курсіанець, який тримав руку Бетоні, але даорнка фонтанувала енергією і навіть два запливи не могли зменшити її запалу потрапити на ту вечірку.

Зміна клімату і часових поясів не відчувалась рівно до тих пір, поки не сіла плед, який завбачливо захопила Мемет. Пальці перебивали ще теплий пісок. Споглядаючи щиру концентровану радість оточуючих, я дивувалась наскільки тут все простіше, легше, і чомусь відчувала себе такою древньою.

Шурхіт позаду змусив завмерти. Дрібні волоски на спині миттєво зреагували. Я знала хто там, ще до того, як обернулася. Запах крові і смерті не переб’є жоден парфум.

— Давно не бачились, Ін-Марі.

Взагалі-то бачились, коли вечеряли, це не так і давно. Чого його сюди принесло? Явно не з радісними новинами прийшов.

— Мирного неба, Таране.

Він сів прямо на пісок, витягнувши ноги. Напруга у повітрі відчувалась ледь не на дотик. Тут здоровезна берегова лінія, невже кращого місця для відпочинку не знайшлось? Треба щось казати? Ні, краще ігнорувати. Набридне – сам подасться геть. Два на два – чотири, два на три – шість, два на чотири – вісім. Не йде. Краще відійду подалі, поки настрій геть не зіпсувався.

— Маю ще справи. Гарного вечора, — за мить до того, як збиралась підвестись, гаряча долоня ледь торкнулась руки. Спроба вивернутись тільки все погіршила, бо шершаві розпечені пальці стискали кисть сталевими обручами, вимагаючи покори. Яке він взагалі має право отак хапати мене? Зараз ще його любонька прибіжить і наробить крику, що я накинулась на чесного і беззахисного емра. Треба просто відкрити рот і відправити його до Хаосу на одному подиху.

— Тобі ніхто не говорив, що ти надто голосно думаєш?

Тіло немов оніміло, а в голові промелькнуло стільки думок, що не змогла зосередитися на жодній. Тільки повільно моргнула і зробила глибокий вдих, намагаючись приховати, наскільки я вибита з рівноваги. Знову. Знову зробив це. Вкотре говорив в моїй голові, попри всі виставлені щити. Як, Хаос його візьми, він їх обходить? Не вистачило якоїсь крихітної долі секунди, щоб лишити цей пляж, знайомих, що, здавалося, не помічали темну фігуру, і сховатись від всього світу в невеликому готельному номері. Що це, черговий тоталізатор: втечу я чи залишусь?

— Посидь, Ін-Марі, прошу.

Довгий час я уявляла, як одного дня зможу висловити Тарану все накипіле. Спитати, чи є різниця між вбивством при імпорті і в реальності. Чи рахується з чужими почуттями, коли влізає в чиюсь голову? Складно уявити, щоб алієць за всі роки проявив хоч щось віддалено схоже на ознаки каяття. Немає чого берегти його почуття. Нехай знає і хай з цим живе. Забуде чи пам’ятатиме, жалкуватиме чи ні значення немає, мені полегшає – це головне. Кращої нагоди, ніж зараз, мабуть, не видасться.