Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Звісно, з вами. Ба більше, за кермо я тебе не пущу. Я пам'ятаю, як ти їздиш. Це не твоя країна. Тут так не їздять.

 Даша пирхнула.

— Та годі. Ти ще скажи, що тобі тоді не сподобалося.

— Що це за історія? — втрутилася Лана.

— Так, у горах на Західній трохи покаталися, — з усмішкою сказала Даша.

— Ага, покаталися... ледь двічі в урвище не зірвалися. Вона божевільна. Так їздити «серпантином» можуть лише божевільні, — з прихованим захопленням заявив Павло.

— Або професіонали, — гордо доповнила Дар'я.

 Хлопець тільки хмикнув.

— У будь-якому разі, тут за кермом буду я.

Дорога була дуже мальовнича. Гарні, як із картинки, будиночки, доглянуті поля, ліси, що вже майже скинули листя. Дівчата дрімали, а Рита, щоб якось відвернутися від думок про майбутні події, розговорилася з Павлом.

— Звідки ти? Ти ж не англієць, як я зрозуміла.

— Ні. Не англієць, — з усмішкою сказав він, — я з Києва, як і ви. Мама вийшла заміж за місцевого, і я з десяти років тут живу. Але часто буваю на батьківщині. Там і познайомилися з Дашею.

 Він із ніжністю подивився на сплячу дівчину. Так за розмовою, під мирне сопіння мандрівниць, компанія прибула до Россілі.

Готель вони знайшли досить швидко. Хоча гучна назва «готель» ніяк не в'язалася з невеликим симпатичним сільським двоповерховим будинком. Господиню звали місіс Еллі. Трохи повненька невисокого зросту жінка в літах із «кульбабкою» з сивих кучериків, вона чимось була схожа на місіс Марпл з американських серіалів. Місіс Еллі була напрочуд доброзичлива й балакуча. Вона дуже швидко говорила, розповідаючи, що де розташовано в будинку, які поряд є визначні пам'ятки, які чудові сусіди навколо. Загалом, потік інформації був схожий на лавину. І якщо троє мандрівників без зусиль розуміли, про що говорить жінка, то в Рити аж голова заболіла від напруги. Занадто швидко мчали слова, і вона вловлювала лише загальний зміст. Дівчина зітхнула з полегшенням тільки коли зайшла до свого номера й зачинила двері. Меблювання в маленькій кімнаті було без вишукувань. Добротне дерев'яне ліжко, добротна невелика шафа, комод. На подив, у кожному номері була маленька окрема ванна кімната. Це приємно здивувало, бо після дороги хотілося прийняти душ одразу, а не чекати своєї черги до спільного душу.

Рита швидко скинула дорожній одяг і встала під струмінь теплої води. Це завжди допомагало їй змити із себе чужі погляди, чужу енергетику, упорядкувати думки. Коли вона вийшла з душу, загорнута у великий пухнастий рушник, це була колишня енергійна й цілеспрямована Рита. Дівчина підійшла до вікна й обімліла. Перед нею розкинулося море, яким воно запам'яталося в останній подорожі. Готель виявився на краю скелі. Це сколихнуло спогади... Стукіт у двері різко повернув Риту в реальний світ.

— Ритулю, спускайся вниз, нас зараз годуватимуть, — повідомила Лана.

Після вечері компанія вирішила трохи прогулятися. До замку йти було вже пізно, до заходу сонця залишалося зовсім мало часу. Холодний сильний вітер начебто говорив, що нема чого бездіяльно гуляти на вулиці, але краєвид зі скель на море заворожував. Вдалині виднівся острів Вормс Хед. На жаль, у сутінках і на такій великій відстані важко розгледіти, чи збереглися руїни старого замку, чи час і природа геть стерли його залишки. Рита перша запропонувала повернутися в тепло готелю. Вітер пронизував наскрізь, до того ж надто велике було бажання просто зараз вирушити на пошуки Гауера й печери. Але в непроглядній темряві гуляти біля скель було повним ідіотизмом. Краще виспатися і зранку вирушити на «екскурсію».

Вночі Риті снилися Кеонол, Роберт, Герберт. Вони дивним чином втілилися в одній людині. Обличчя цього чоловіка вона не бачила, просто знала, хто він... поки не прокинулася.

 Дівчина розплющила очі, коли тільки почало світати. Умившись, спустилася на кухню випити кави й перекусити. Вона вирішила нікого не будити і сходити наодинці до замку на розвідку.

 Рита відчинила двері в кухню, нікого не очікуючи побачити так рано. Сцена з «Ревізора»...

 За столом сиділи завмерлі з несподіванки Даша й Лана з філіжанками ароматної кави в одній руці і круасаном в іншій. Коли ступор минув, Лана з повним ротом пробубнила обурено:

— Навіщо так лякати?! Я мало не вдавилася.

— Тихушниці! Ви що, не могли мене покликати? — обурилася Рита, з награною образою.

 Даша, яка встигла вже проковтнути свій шматок, розсміялася.

— А ти чому нас не розбудила?

— Гаразд. Павло теж прокинувся?

— Ні. Спить, як бабак. Він так рано ніколи не встає, — спалилася Даша.

 Рита й Лана з усмішкою переглянулися.

— Ммм...

— Та годі вам. І так усі все зрозуміли. Немає чого обговорювати, — почервоніла та.

 Риті теж видали каву з круасаном, і коли всі підкріпилися, Лана запитала:

— То може, поки він спить, прогуляємося пам'ятними Ритулиними місцями?

Вмовляти нікого не довелося. Дівчата швидко розійшлися кімнатами, щоб тепліше одягнутися для далекої прогулянки. Знаючи, куди вони їдуть, одяг вони взяли, майже як на лижний курорт. Лана завжди скаржилася, що їй холодно, тому вона взагалі вбралася в теплий зимовий комбінезон. Побачивши її, подруги не могли стримати сміху.