Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

У Лани був піднесений настрій. Так далеко вона ще не подорожувала. Для неї це пригода. І звісно, розуміння, що це не пуста прогулянка, було присутнє, але все ж таки їй не вірилося, що їм загрожує велика небезпека. Рита, як і Даша, була на взводі.

— Мені теж неспокійно, — зізналася вона. — Тільки я вже не розумію, це передчуття чи просто нерви.

 Лана приречено закотила очі.

— Нас троє. Ми ж не поодинці туди їдемо. Усе буде чудово. Приїдемо, подихаємо морським повітрям, знайдемо печеру, і ти забереш свій перстень. Нічого складного. Сподіваюся, за цей час там не побудували військову базу, — реготнула вона. — А все решта нам «по плечу». Або «по плечах» з огляду на те, скільки нас, — зі сміхом закінчила вона.

Загалом, переліт пройшов без особливих пригод, якщо не брати до уваги, що під час пересадки у Франкфурті, чекаючи рейсу, ледь не загубилася Лана. Вона на терасі залу очікування примудрилася затриматися, потеревенити із синичкою. Після цього, Рита не випускала руку подруги, а та обурювалася, що з нею поводяться як із маленькою дитиною. Дійшло до того, що Даша пригрозила відправити Лану додому, прямо з Франкфурта. Урешті-решт, бешкетниця на всіх образилася і мовчки слідувала за подругами, усім своїм виглядом показуючи, що ображена до глибини душі. Навіть у літаку весь політ мовчала. Щоправда, довго вона ображатися не вміла, тому вже під час виходу з літака, забувши, що вона ні з ким не розмовляє, почала розповідати, що після фільму «Реальне кохання» мріяла побачити Хітроу особисто, на власні очі.

На виході їх зустрів смішний високий хлопець із вогненно-рудим скуйовдженим волоссям.

— Павло, — назвався він.

 Потім підійшов до Даші і з ніжністю в голосі сказав:

— Я неймовірно радий, що ти приїхала. Я сумував.

 З цими словами він спробував обійняти її, але та вправно вивернулася і незворушним голосом заявила:

— Я теж рада бачити тебе. Ти на машині, сподіваюся?

 Видно було, що хлопець розгубився від такої реакції дівчини, і засмутився. Підхопивши речі мандрівниць, він сказав:

— Ідіть за мною.

І швидко пішов у бік виходу. Компанія рвонула за ним, намагаючись не випускати його з уваги. Їх оточувала така кількість людей, що ризик загубитися був максимальний. Бачачи, що Лана стоїть і роздивляється із цікавістю людей, Рита схопила її за руку й потягла за собою, бурмочучи собі під ніс:

— Якщо ми тебе знову втратимо, я тебе точно приб'ю. Таке враження, що ти з лісу вийшла й людей ніколи не бачила.

 Але тут Риті здалося, що в натовпі промайнуло обличчя Максима. З несподіванки вона різко зупинилася, намагаючись зрозуміти, їй здалося чи ні. Не очікуючи такого гальмування, у неї влетіла Лана.

— Ти чого? Що трапилося?

— Здалося, напевно.

— Що тобі здалося? — нетерпляче запитала Лана, крутячи головою, намагаючись побачити причину кіпішу.

— Та так. Здалося, що Макса побачила.

— То бачила чи не бачила?

— Не знаю, — зізналася Рита.

 Тут до них підскочила Даша.

— Ви з глузду з'їхали? Я мало не загубила вас. Обертаюся, а вас немає. Ходімо. Досить витріщатися.

— Риті здалося, що вона бачила Макса.

Даша швидко пробіглася поглядом по натовпу і, схопивши за руку Риту, потягнула «паровозик» подруг за собою.

— Тим більше треба швидше звідси забиратися і намагатися триматися разом. Ворушіть булками. Швидше!

 Біля виходу чекав Павло. Він провів їх до свого рендж-ровера, завантажив речі в багажник і, коли всі сіли, запитав, звертаючись до Даші:

— Ти сьогодні за кермом?

 Та здивовано втупилася на кермо перед собою.

— Дідько...

У метушні вона сіла праворуч, за звичкою. А в Англії це водійське місце. Першою почала сміятися Лана, потім Рита й Павло, і тільки потім Даша. Відсміявшись, усі відчули, що напруга трохи спала. Даша з Павлом помінялися місцями. Хлопець, завівши двигун, сказав:

— Пропоную заїхати в ресторанчик і перекусити. Заразом обговоримо подальші дії.

 Заперечень ні в кого не було, і машина виїхала з паркінгу в бік міста.

 Коли всі наїлися, обговорили переліт, Рита запитала Дашу:

— То куди їдемо? У Бристоль чи відразу на місце?

— Я подумала, що немає сенсу зупинятися в Бристолі. Від Лондона до потрібного нам місця години чотири всього їхати. У найближчому селищі Россілі є маленькі готелі. Там, виявляється, досить популярне туристичне місце. Не лише нам цікаві середньовічні руїни.

 Даша зробила знак очима, щоб дівчата зрозуміли, що Павло в курсі тільки їхньої любові до Середньовіччя.

— Я забронювала нам номери в одному із цих готелів. Скромненько, але гідно. Залишитеся задоволені.

 І вже звертаючись до Павла, сказала:

— Ось наш план. Їдемо відразу в Россілі. Ти з нами чи тільки даси машину?