Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

- Райан, як рада тебе бачити! - вигукнула я та підбігла до хлопця. - Як ти? У тебе щось болить? Тебе скоро виписують?

- Вискочко, ти своєю поведінкою його туди зараз повернеш, - фиркнула Тіффані й підійшла до Дженні.

- Я, просто, дуже рада бачити його в такому стані, - насупилася я, але не стала більше з'ясовувати стосунки й швидко переключилася на Райана. - Ми всі за тебе переживали.

Райан виглядав слабким, але зібрав в собі сили, щоб посміхнутися та вітально помахати нам.

- І я радий вас бачити, - тихо відповів він. - А ще буду більше радий, коли зможу покинути це місце й навчатися разом з вами. Дуже нудно тут.

- Це мені знайомо, - я сіла на край ліжка. - Через цю нудьгу і сталося з тобою подібне.

- Я тебе не звинувачую, - швидко сказав він. – То ж не ти підстроїла напад.

- Ти мені вже казав це, - кивнула я, а Тіффані ззаду щось пробурмотіла.

- Коли я таке казав? - здивувався він.

- Там, де були капсули, - я з сумнівом подивилася на нього. - Ти не пам'ятаєш?

- Щось пригадую, - з сумнівом сказав він. - Ми десь були. Але я це погано пам'ятаю. Думав, що це був сон.

- Це була реальність, - подала голос Тіффані. - Трохи перекручена, але реальність.

- І ти розповів, хто напав на тебе, - сказала я. - Про кільце говорив та двох хлопців.

- Нічого собі, я цього не пам'ятаю, - здивувався Райан. - Вірніше, тих двох хлопців пам'ятаю. І кільце. Але, що вам розповідав, не пам'ятаю.

- Ось така магія, - розвела руками Тіффані. - Це все через Есмі. Виявилося, вона в інший світ ходить, як всі інші в магазин.

- Я там не так часто буваю, - відмахнулася я й полізла в кишеню. - Це кільце ти бачив?

Райан трохи піднявся на подушках та розглянув темно-зелене кільце, яке я продовжувала зберігати в серветці.

Потім, хлопець кивнув і знову опустився на подушки.

- Він слабкий, - заговорила Дженні. - Не змушуйте його багато говорити. Він ледве воду п'є. Залиште розпитування свої на пару днів, коли він одужає.

- Не можна зволікати, - я вперто подивилася на сусідку по кімнаті, з якою нас ще чекала розмова з приводу довгого язика. - Ті, хто його так побив, можуть зробити це знову. Але, з іншого боку, він більше нічого й не знає. Тож, можете від нас відпочивати. До речі, Дженні, було б непогано, щоб ти ці дні покараулила його. Думаю, Тіффані зможе вибити для тебе подібний дозвіл.

Я відвернулася від них та хитро посміхнулася своїм думкам. Виявляється, зводити пари це дуже кумедно.

Тіффані тихо хмикнула, але, коли ми йшли, домовилася про все з охоронцем та нагадала мені, що після історії магії чекатиме мене в кабінеті професора Фроста, щоб обговорити подальші дії.

Здається, в Тіффані теж відносини почали складатися з професором. Надто вже обличчя в неї було задоволене.

Попрощавшись, ми пішли кожна до свого факультету.