Террі Пратчетт - Озброєні, Террі Пратчетт

Потоки дощу падали з дахів палацу. Ґарґуйлі зайняли свої позиції на кожному його розі, вухами відціджуючи мошок і мух.

Капрал Морква обтрусив краплі зі шкіряного плаща і відсалютував вартовому тролю. Він прорвався через рій канцеляристів і постукав у двері Еліптичного кабінету.

— Заходьте.

Морква увійшов, підійшов до столу, відсалютував і став у позицію «вільно».

Лорд Ветінарі ледь напружився.

— А, так, — сказав він. — Капрале Моркво. Я очікував… чогось на зразок цього. Я впевнений, що ви прийшли просити мене… про щось?

Морква розгорнув шматок грубого паперу і відкашлявся.

— Сер… Маємо потребу… придбати нову мішень для дротиків. Ну, знаєте. Щоб було що робити, поки ми не на службі.

Патрицій моргнув. А моргав він нечасто.

— Перепрошую?

— Мішень для дротиків, сер. Допомагає вартовим розслабитися після служби, сер.

Ветінарі трохи прийшов до тями.

— Нову? Але ж вам видали нову минулого року!

— Це все Бібліотекар, сер. Ноббі дозволяє йому грати, а він просто нахиляється і забиває дротик кулаком. Це псує дошку. Хай там як, Щебінь пробив її дротиком. І стіну за нею також.

— Гаразд. І?

— Ну… Виконувача обов’язків констебля Щебня потрібно звільнити від штрафу за п’ять дірок у нагруднику.

— Гаразд. Скажіть йому, щоб більше так не робив.

— Так, сер. Ну, я думаю, це все. За винятком нового чайника.

Патрицій прикрив губи рукою. Він намагався не усміхатися.

— От лихо. Ще один чайник? А що ж сталося зі старим?

— О, ми досі ним користуємося, сер. Гарний чайник. Але нам потрібен ще один через оновлення.

— Перепрошую? Яке оновлення?

Морква розгорнув другий, більший аркуш паперу.

— Довести Сторожу до встановленої кількості у п’ятдесят шість осіб; відновити старі приміщення Сторожі біля Річкових воріт, Антигодинникових воріт і Серцесвітних воріт, які будуть відкриті та укомплектовані для виконання вартовими обов’язків 24 години на добу…

Усмішка Патриція залишилася, але його обличчя ніби відділилося від неї, залишаючи її зовсім самотньою на цьому світі.

— Запровадити підрозділ… ну, ми ще не знайшли для нього назви… для того, щоб шукати докази та досліджувати, наприклад, тіла покійних, як давно вони померли, а для початку нам знадобиться алхімік і, можливо, ґуль, за умови, що вони пообіцяють нічого не брати додому і не їсти на робочому місці; запровадити спеціальний підрозділ, що буде використовувати службових собак, це буде дуже корисним… очолити його зможе молодший констебль Анґва, оскільки вона може… гм… очолювати саму себе вже досить давно; а тут іще запит від капрала Ноббса, щоб вартовим було дозволено носити будь-яку зброю, з якою їм зручніше виконувати обов’язки, хоча я б волів, щоб ви відмовили, а…

Лорд Ветінарі махнув рукою.

— Гаразд, гаразд, — сказав він. — Я все розумію. А якщо, припустімо, я відмовлю?

Це була одна з тих довгих пауз, під час якої можна було побачити кілька сценаріїв майбутнього.

— Сер, я навіть не розглядав можливості того, що ви відмовите.

— Не розглядали?

— Ні, сер.

— Цікаво. Чому ні?

— Все на благо міста, сер. Чи знаєте ви, звідки походить слово «полісмен»? Воно означає «людина поліса». Від старого слова «поліс».

— Так. Я знаю.

Патрицій подивився на Моркву. Він ніби перетасовував сценарії майбутнього в голові. Отже:

— Гаразд. Я задовільню усі запити, крім того, що стосується капрала Ноббса. І, я думаю, вас потрібно підвищити до капітана.

— Так. Я згоден, сер. Це було б добре для Анк-Морпорка. Але я не буду командувати Сторожею, якщо саме це ви маєте на увазі.

— Чому ні?

— Тому що я можу командувати Сторожею. Я думаю… вартові повинні робити те, що їм накаже офіцер. Вони не повинні робити це лише тому, що так наказав капрал Морква. Просто тому, що всі звикли слухати капрала Моркву, — обличчя Моркви було ідеально спокійним.

— Дуже цікава позиція.

— Раніше була така посада — командор Сторожі. Я пропоную призначити на неї Семюела Ваймза.

Патрицій відкинувся на спинку свого стільця.

— Так, — сказав він. — Командор Сторожі. Звичайно, у часи Лоренцо Доброго ця посада стала непопулярною. Тоді цю посаду також займав Ваймз. Я так і не спитав у капітана, чи то, бува, не його предок.

— Так, предок. Я перевірив.

— А хіба він погодиться?

— А хіба верховний жрець офліанець? А хіба дракони вибухають, якщо їх злякати?

Патрицій схрестив пальці і подивився на Моркву знизу вгору. Така його манера багатьох спантеличувала.

— Але бачите, капітане, з Семом Ваймзом є одна проблема. Він не подобається багатьом серйозним людям. А я думаю, командору варто було б обертатися у високих колах, відвідувати гільдії…

Вони обмінялися поглядами. Патрицій був у вигіднішому становищі, оскільки обличчя Моркви було більшим. Вони обоє намагалися не усміхнутися.

— Гаразд, відмінний вибір, — сказав Патрицій.

— Я взяв на себе сміливість, сер, написати листа ка… панові Ваймзові від вашого імені. Тільки для того, щоб позбавити вас зайвої роботи. Можливо, ви б хотіли поглянути?

— Ви все продумали, чи не так?

— Сподіваюся, сер.

Лорд Ветінарі прочитав лист. Декілька разів він навіть усміхнувся. Потім взяв ручку, підписав лист і повернув його Моркві.

— І це остання ваша вимо… запит?

Морква почухав вухо.

— Насправді, є ще одне прохання. Один маленький песик потребує домівки. Це повинен бути дім із садом, теплим місцем біля вогню та щасливими дітьми.

— Оце так. Справді? Що ж, я думаю, ми можемо знайти таке місце.

— Дякую вам, сер. У мене все.

Патрицій підвівся і покульгав до вікна. Спускалися сутінки. По всьому місту запалювали ліхтарі.

Стоячи до Моркви спиною, він запитав:

— Скажіть, капітане… Усі ці балачки про спадкоємця престолу. Що ви про це думаєте?

— Я про це не думаю, сер. Все це дурниці. Меч, камінь. Королі не з’являються нізвідки, розмахуючи мечем і все впорядковуючи. Усім це відомо.

— Але були якісь розмови про… докази.

— Здається, ніхто не знаходив жодних доказів, сер.

— Коли я говорив з капітаном… командором Ваймзом, він сказав, що докази у вас.

— Тоді я, мабуть, кудись їх поклав. Але впевнений, що забув куди, сер.

— Он як. Але, сподіваюся, то було безпечне місце?

— У цьому я впевнений. Воно добре охороняється, сер.

— Гадаю, ви багато чому навчилися від капі… командора Ваймза, капітане.

— Сер. Мій батько завжди говорив, що я швидко навчаюся, сер.

— А може, місту і справді потрібен король? Як гадаєте?

— Як рибі потрібна… гм… якась штука, яка не працює під водою, сер.

— І все ж король може звернутися до емоцій своїх підданих, капітане. Приблизно так… як ви нещодавно зверталися до містян.

— Так, сер. Але що він буде робити наступного дня? Не можна ставитися до людей, як до ляльок.