Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Підібгавши губи, Коріус з сумом подивився на свою дорогу випускницю. Атмосфера для душевної розмови виходила не найкращою, але вибирати не доводилося.

– Він казав, що принцеса полум'я повернулася, що її душа відродилася. Говорив, що навіть знає, хто це, але тоді це прозвучало як справжнє божевілля. Могутність принцеси була практично безмежною, її складно було б пропустити й саме це припущення було абсолютно безглуздим. Я відмахнувся, але Горик не залишив своїх пошуків і фінал його був сумним.

Підібгавши губи, чоловік замовк. У кімнаті зависла тиша. Тяжка, гнітюча, сповнена туги. Упертого і буркотливого некроманта цінували всі у цій кімнаті. Можливо, якби він залишився живим, все було б зовсім інакше.

– Тільки після його смерті я поглянув на ситуацію вже серйозніше. І був вкрай роздратований усвідомленням власної дурості. Докази Горика були розумні як ніколи. Це зрозумів і той, хто підіслав до нього вбивцю.

Закінчивши з перев'язкою дорогого чоловіка фігурним бантом, Анна насупилась і задумливо ляснула його по здоровому плечу.

– Стривай, ти певен, що його саме вбили? Я не виявила жодних слідів магії чи насильницької смерті, – стрепенулась Барс.

В чому, а в розслідуваннях вона була фахівцем не з гірших. За це вона отримувала свою чесну зарплату і віддавала перевагу знати, де прокололася.

Коріус, хмикнувши, задумливо потер підборіддя та кинув швидкий погляд на демона. Зважаючи на все, тут починалися точки дотику їхніх історій.

– Це марракш, – глухо кинув Найстіель, з хрускотом розім'явши шию.

– Хто? – зацікавився Кіран.

– Марракш. Демон з особливим даром. Легко нав'язувати людині чужу волю, робити її рабом. Хоча ви його знаєте під іншим ім'ям.

– Цей хлющ, який наче до Аньки підкочував! – осяяло Кірана.

Щока демона нервово сіпнулася. Очі на мить спалахнули лютим злим полум'ям. Потрібно було раніше звернути шию тварюки. Але хто ж міг подумати, що він виявиться не просто шпигуном Першого демона, а шпигуном елітним.

Задумливо прикусивши губу, Анна примружилася, намагаючись упіймати якусь думку. Демони, вони мали як людську, так й іншу, істинну іпостась. Пам'ятається, вона свого часу чимало посміялася з другого вигляду дорогого чоловіка. Зокрема, її потішив хвіст зі зворушливою пухнастою китицею.

І тільки зараз, згадуючи це, некромантка раптом зрозуміла, що той хвіст був підозріло схожий на той, який вона бачила у двічі зустрінутої ними тварюки. На цвинтарі та пізніше, в розарії.

– Стривай, то те одоробло, це і є Шаїнар? – Нарешті осяяло Барс.

Висновок був настільки несподіваним, що Анна тільки свиснула. Це ж треба було таку дурницю утнути й не помітити ворога в цьому надто наївному і відкритому демоні.

Здивовано піднявши брови, Кіран знову підпер голову рукою. Казка ставала дедалі цікавішою.

– Так, Шаїнар насправді марракш. Я не знав, хто він, лише підозрював. Остаточно в цьому переконався тільки нещодавно, коли побачив, як він зчепився з Лу-Тін і завербував її, – підтвердив Коріус.

– Що?!

– Як?!

– Твою ж!

Лайка Найстіеля, якому Барс необережно натиснула на поранене плече, заглушив здивований вигук Анни й Кірана. Цю новину варто було б підносити якось обережніше. Як для слухачів, так і для оповідача.

Перші постраждали емоційно, морально і трохи фізично, а ось останньому можна було відхопити фізично, щедро й від душі. Від двох душ точно. Третя поки що не отримала права активно обурюватися.

На жаль, звернення до совісті дракона виявилося марним. Наскільки б досвідченими некромантами не були присутні тут, воскресити цю стару, що давно спочила, не могли навіть їх зусилля.

З хлоп'ячою невинністю розвівши руки в боки, Коріус тільки чемно посміхнувся. Його нічого не бентежило, а такі ось вбивчі погляди він отримував із постійністю, котрій можна було позаздрити.

– Він ніяк не проявляв себе і я запідозрив у ньому марракша лише після того, як до академії приїхав Найстіель. Я відразу ж зрозумів, що він з'явився не просто так і точно не для того, щоб продемонструвати всю глибину своїх почуттів до дорогої дружини.

– Майстер Нерідій, на ринку магічних артефактів зуби дракона коштують надзвичайно багато. Бажаєте матеріально вкластися у майбутнє? – скупо уточнив демон, повільно випроставшись.

Сутичка з шаленим барсом і подальше лікування на будь-кому позначилося б не найкращим чином. На будь-кому крім цього демона. Навіть поранений, з білим бинтом перев'язі, що перетинав груди, він виглядав королем, що сидить на троні.

І це відверто дратувало Анну, що невдоволено підібгала губи.

– Подивися на нього, зачепили трепетне черевце, – пирхнула вона. – Давай, подаруночку, твоя черга розпаковуватися. І поспіши, доки бантик не відірвала.

Злість на нього, на себе, не залишала ні на мить. Вона пекла груди, пробиралася отруйними щупальцями до душі, безжально тиснула боязкі паростки нещодавно пророслої довіри.

Роздратовано хитнувши головою, жінка швидко відсмикнула руку з плеча демона, але відійти не встигла. Не зважаючи на її слова, Най просто перехопив її долоню.

– Я шукав тебе, але не міг й подумати, що знайду тут. Того ж дня, що мене викликали твої студентки Перший запропонував мені угоду. Я повинен був відвідати стару академію та перевірити чи справді ожила принцеса полум'я. Якщо так – я мав вжити заходів. Зупинити її, не дати з'ясувати, що сталося з вієнами, не дати розкопати старі секрети. Навіть якби довелося б її вбити.

З досадою стиснувши зуби майже до скрипу, Анна похмуро глянула спочатку на руку, яка її утримувала, а потім і її власника. Але мить пізніше роздратування поступилося місцем легкій спантеличеності й нарешті відвертому подиву.

– Стривай... То ти мене прийняв за втілення принцеси?

Зітхнувши, Най непевно повів здоровим плечем. Проте він міг і не відповідати.

— Так багато хто подумав, — неохоче зауважив Коріус.