Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

Старий почервонів:

— Поняття не маю, про що ти кажеш. Вам обом належала відпустка, все решта — це просто випадковий збіг обставин, і не більше.

— Так я й подумав! У тебе випадкових збігів не буває. Але бог із ним; я — добровільна жертва. А тепер про роботу: дай мені трохи більше часу на роздуми, якщо справді хочеш, аби я скористався своїм власним методом. А тим часом я піду до косметиків — нехай мені гумове вухо причеплять.

***

Вухо мені тоді не причепили, бо, підходячи до косметичного офісу, я побачив, як звідти вийшла Мері. Я не плекав великих сподівань щодо можливостей косметиків, але те, що я побачив, мене просто ошелешило.

— Люба моя, вони тебе відремонтували!

Мері повільно обернулася кругом, щоб я зміг придивитися.

— Якісна робота, як тобі?

То була реально якісна робота. Було навіть непомітно, що її волосся обгоріло. Окрім того, марафет, який косметики навели на вкритих тимчасовою шкірою плечах, мав надзвичайно переконливий вигляд, проте я на це й розраховував. Але волосся просто мене ошелешило. Я легенько торкнувся його і придивився до лінії волосся з лівого боку.

— Таке враження, що вони видалили його геть усе й наростили нове.

— Ні, вони просто підрівняли його.

— Тепер знову маєш свою улюблену схованку для пістолетів.

— Отаку? — спитала, посміхнувшись, Мері.

Вона поправила лівою рукою свої кучері — і раптом у кожній її руці з’явилося по пістолету. І знову я не здогадався, звідки взявся другий.

— Яка кмітлива дівчинка! Татко задоволений. Ти запросто зможеш працювати фокусницею в нічному клубі, коли доведеться. А якщо серйозно, то не утинай цей трюк у присутності добровольця — він може помітити це й накоїти біди.

— Не помітить, — заспокоїла мене вона серйозним тоном.

«Чому вона така впевнена?» — подумав я. Ми пішли до кімнати відпочинку й знайшли там затишне місце, щоб поговорити. Спиртне ми не замовляли, бо не захотіли. Обговоривши ситуацію, ми виявили, що обидва пройшли інструктаж. Я не став казати Мері про запропоновану мені роботу, а вона не сказала мені про свою — якщо їй справді її запропонували. Ми повернулися до Відділу, адже вкорінених звичок позбутися важко.

— Мері, — несподівано спитав я, — ти вагітна?

— Ще рано казати, милий, — відповіла вона, дивлячись мені в очі. — А ти хочеш, щоб була?

— Так.

— Тоді я дуже старатимусь.

РОЗДІЛ 26

Кінець кінцем ми вирішили проникнути крізь Завісу, а не через червону зону. Аналітична група дійшла висновку про безперспективність спроби вдавати із себе відступника. Та їхній висновок не зупинив би Старого, просто він співпав із його думкою та моєю. Все вперлося в питання: «Як індивід стає зрадником? І яким чином він зможе завоювати довіру слимаків?».

Відповідь на ці запитання проста: слимак знає менталітет свого носія. Словесні гарантії не значать для нього нічого. Але якщо слимак, котрий колись контролював розум якоїсь конкретної людини, знає, що та за своєю природою є відступником, створінням, яким можна керувати, то в такому разі слимак для якоїсь своєї мети може дозволити цьому індивіду бути ренегатом, а не носієм. Але спершу слимакові треба виявити лиховісну ущербність у розумі конкретної людини і переконатися в «якості» цього дефекту.

Ми знали це завдяки не фактам, а логічним міркуванням. Так, це була людська логіка, але вона мала б збігатися з логікою слимаків, потенціал яких обмежувався можливостями тих, на кому вони паразитували. Що стосується мене, то, навіть отримавши під впливом глибокого гіпнотичного сеансу відповідні вказівки, мені все одно не вдалося б переконати слимаків, що я — потенційний ренегат. Так вирішили хлопці з «психічного» підрозділу, на що я відповів «Амінь!». Це врятувало мене від необхідності повідомляти Старому, що я не бажаю добровільно потрапити в лабети слимаку; а його це врятувало від необхідності вигадувати якийсь логічно переконливий аргумент, щоб змусити мене стати жертвою з моєї ж доброї волі.

Може, здавалося нелогічно, що титанці здатні «звільнити» носія, навіть знаючи, що він є типом, схильним до зовнішнього контролю. Але вигоди, які вони при цьому отримали б, можна побачити, провівши аналогію: комісари не дають без необхідності своїм громадянам-рабам можливості втекти. Натомість вони посилають тисячі таємних агентів на територію вільних людей. Опинившись там, ці агенти можуть обрати свободу, і дехто з них так і роблять, але більшість не тікають, і ми знаємо це дуже добре. Бо вони воліють залишатися рабами.

У вигляді зрадників слимаки мають ресурс «гідних довіри» представників п’ятої колони. «Гідний довіри» — це хибний вираз, але англійська мова не має іншого визначення для такої форми ницості. Те, що відщепенці проникали до зеленої зони, сумніву не підлягало, але завжди важко було відрізнити зловмисного агента від пересічного індивіда. Співвідношення безнадійних ідіотів до відвертих негідників залишається високим.

***

Отже, я почав готуватися. Під легеньким гіпнозом я отримав необхідний інструктаж щодо останніх новацій у тих мовах, які мені знадобляться, з наголосом на гасла, які відображали найновіші вигини партійної лінії. Мені вигадали легенду і навчили мене професії, яка передбачає багато подорожей: я мав стати механіком із ремонту іригаційних насосів. Мені також виділили багато грошей. У разі необхідності мій фах давав мені змогу натякнути, що той чи інший насос був навмисне виведений із ладу.

По той бік Завіси примус, залякування, шантаж та хабарі є дуже корисними інструментами: люди жили в умовах терору так довго, що в них не лишилося жодних засобів захисту. А нитки ляльководів завжди були під рукою.

Я мав перестрибнути через Завісу, а не заповзати попід нею. Якщо я не зможу відзвітуватися про вдале проникнення, то слідом за мною вирушать інші агенти. Можливо, вони вже вирушили. Мені цього не сказали: те, чого агент не знає, він не зможе видати навіть під дією наркотиків.

Апаратура зв’язку являла собою чудову нову модель. Це був передавач на ультракоротких хвилях із кавітаційною антеною завбільшки з