Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

одинадцятого століття, так? Ібн Сіна». Він оглянув Ісо з ніг до голови. «Гей, a ти маджо зі. Ви давно втрачений спадкоємець космічного престолу? Хтось колись казав мені про це». Він перевів погляд на Кіру і Магі. «А ви, хлопці, не в уніформі, тож я так розумію, що хтось раптом став заручником?»

«Ти не виглядаєш стурбованим», — сказав Магі.

«Я щойно відремонтував довбану Мудрість», — сказав не-Авіценна, сліпуче всміхаючись йому. «Я майстер божевільних інопланетних технологій. Кого це хвилює?»

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

МУДРІСТЬ

Кіра зі спалахом обурення побачила, що Магі так само слабкий до посмішки Аві у цьому всесвіті. Що було абсурдно, тому що ці двоє ніколи раніше навіть не зустрічалися, але усмішка не-Аві була свідомою, а Магі, що було неймовірно, почервонів. Кіра різко штовхнула його в бік.

«Що?» — сказав Магі, а потім додав: — Ти не заручник. Можеш іти, куди хочеш».

«О, я нікуди не піду», — сказав не-Аві. «Це найкрутіша річ, над якою я коли-небудь працював, ви не можете висмикнути мене з цього місця ломом».

«Як тебе звати?» запитав Магі.

— Магі, — попередила Кіра. Її обурення швидко перетворювалося на невимовне збентеження.

«Гадаю, я можу лише лише повторити тобі свій серійний номер», — весело сказав не-Аві. «Але я забув його. Так шкода. Я хотів би запитати вас про ваші імена, але зі, на мою думку, має бути Ісо — чи не так? Останній Принц мудрості? Розумієте, я пам’ятаю лише важливе, і я називатиму вас, хлопці, Гун Один і Гун Два. Гей, можна відправити вас усіх на ту безлюдну планету? Давайте подивимось».

Кіра відреагувала швидко. Вона кинулася через кімнату, щоб збити планшет з його ненадійної стійки на коліні Аві. Пристрій впав у воду з тихим плеском. Аві — якщо він не збирався називати їм своє ім’я, тоді до біса, Кіра знала його як Аві, і він був Аві — просто м’яко подивився на неї. «Привіт, Гун Два», — сказав він. «Це було швидко. Крім того, це було моє».

— Замовкни, — сказала Кіра.

«Мені часто так говорять, і я ніколи не вважаю, що це виправдано», — сказав Аві. «Ти величезна. Ви тренуєтеся?» Він подивився на Магі. «Ти тренуєшся, Гун Один? Насправді мені байдужа ваша відповідь, це радше ввічливість. Я не хотів нікого залишати осторонь. Гей, принц Ісо, розкажи нам про свій режим фізичних вправ. Давайте проведемо міжвидовий культурний обмін». Він зарухався зі свого згорнутого калачиком положення біля води й підвівся на ноги. Кіра подивилася на нього зі збентеженим почуттям. Він все одно був нижчий за неї, але підходив їй до носа. Аві в її всесвіті заледве досягав її підборіддя.

Цей Аві повністю проігнорував її та поплентався до Ісо, зачепивши великі пальці за пояс. Кожен шматок уніформи, який він носив, був зім’ятий. Вал, десь у глибині свідомості Кіри, висміяла це. Насмішка відвернула її увагу, і Аві поплескав Магі по руці, коли проходив повз нього, що на мить його злякало.

Цього моменту було достатньо, щоб Аві обійняв Ісо за стрункі плечі. В іншій руці він тримав гострий службовий ніж з хрестоподібним руків’ям, який він приставив до горла Ісо під кутом, щоб акуратно просунути його під підшкірний панцир. Він різко підняв голову Ісо, поклавши руку на його гребінь. Кіра завмерла. Магі виглядав приголомшеним. Він був таким повільним. Як Магі міг бути таким повільним?

Клео сказала тобі наглядати за цивільними! — кричали спогади не Вал, а Кіри. Кіра була людиною, яка мала бути хорошою при поганих шансах.

«Люди-охоронці були гарною ідеєю, але, мабуть, не варто було вибирати аматорів великого зросту, щоб протистояти Провидінню», — весело сказав Аві. «Знаєте, ми живе бойове крило, навіть такі техніки, як я. Це той фрагмент, де я прошу Гун Один і Гун Два повільно скласти зброю, але, схоже, ви, хлопці, не взяли її? Це що, електрошокер? Він просто відскочить від мого екрану, розумієте?». Його голова нахилилася. «Будьте чесними. У когось із вас був план? Ви думали про те, щоб завербувати когось, у кого є план? Тому що це, можливо, допомогло б”.

«Ти коли-небудь замовкнеш? — запитала Кіра.

«Це нереально! Знаєте, Зівірі Джо, божевільні прихильники інопланетного панування над всесвітом і так далі, наш заклятий ворог. Я справді очікував, що ви будете кращими, ніж є. Але привіт, яка чудова можливість. Чи можу я поставити тобі запитання, Ісо?»

Ісо нічого не сказав.

Аві запитав: «Хто ти?»

Все ще нічого. Аві знову почав говорити. Кіра намагалася наполовину слухати, якщо він скаже щось корисне, а наполовину стежити за можливостями. Але цей Аві не був любителем. Коли вона відійшла вбік, щоб вислизнути з його поля зору, він повернувся, щоб бачити її, перебиваючи себе словами «У-у-у! Легше. Я думаю,що хочу, щоб ти пішла і стала поруч зі своїм другом. Зачекайте, ви, хлопці, рідня? Ви виглядаєте як сім’я. Як мило. Як я вже казав, ваша високість, — це було сказано шовковисто-огидно, майже так само, як від колишнього Аві, якого знала Кіра, — машина почала налагоджуватися, щойно ви прибули, чи не так? Ми роками працювали над цим ремонтом. Але щоб усе одразу стало на свої місця — я так не думаю. То хто ви?»

Кіра, стоячи біля Магі, дивилася на Аві. Її пальці здригнулися. Вона подумала про те, як вона почувалася, обійнявши руками його шию, повернувши її і почувши клацання. Це був поганий спогад. Вона спостерігала за службовим ножем, який тримався під ідеальним кутом біля горла Ісо, навіть коли Аві говорив, махаючи у повітрі другою рукою.

До неї прийшла думка, тиха й ясна, як звук дзвонів, що лунали над затокою у Рейнгольді на Хризотеміді, в іншому світі, іншому всесвіті, іншому житті, і думка була такою: цей Ісо вже звик до насильства, і воно його не лякало. Він стояв гідно й мовчазно, не боровся, не здригався, і Кіра боялася за нього; налякана, зла і сумна.

«Будь ласка, поклади ніж», — сказала вона. «Або візьми мене замість нього».

«Ти виглядаєш набагато менш важливою, ніж інопланетна королівська особа», — сказав Аві. «Вибач». Тоді він сказав Ісо: «Хіба що ти не королівська особа, чи не так? Поганий переклад. Усі так кажуть, а потім все одно роблять своє».

«Я не королівська особа», — тихо сказав Ісо. Кіра спробувала перехопити погляд Магі, але він, здавалося, панікував. Більше ніж будь-коли вона хотіла свого брата, свого, того, який, можливо, ненавидів кожну хвилину навчання на солдата, але який все одно був найкращою дитиною-солдатом, якого будь-коли створювала станція Гея.

«Ти скоріше священик, правда?» сказав Аві. «Тому