Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Оце, так! Мати одразу трьох дружин! – Здивовано промовила Лія. - Мабуть, чоловік і в правду був міцний!

- Ха-ха-ха! – Засміявся Магума. - Більшість цієї історії правдива, та ось тільки не бог спустився на поле битви, а я! – Гордо вимовив Магума, показавши на себе пальцем.

 - Ви? Що ж ви забули у стародавнього короля, який жив цілих одинадцять тисяч років тому? - Зі сміхом в голосі промовила ельфійка.

- Я тоді був дуже лінивий і вирішив відновити сили за багато століть неробства і тому пішов вчитись бойовій майстерності у того самого короля. На той момент він уже був літній, але мав міцне здоров'я та грайливу вдачу! Сталося так, що навіть не дивлячись на міцність свого здоров'я, роки взяли своє, і мій дорогий друг помер, але з усмішкою на обличчі. Прямо на його похороні в широкій залі троє синів і розпочали суперечку. Та, ось тільки метою їхньої суперечки були не стільки території, хоч і вони мали місце, а й я!

- Ви? – Засміялася ельфійка ще більше.

 - Так! Я був найкращим учнем короля, та й виглядав я майже так само, як зараз, так що до рук маленьких принців потрапив дуже цінний трофей. Адже, якби я приєднався до одного з них, то королівство стало б набагато потужнішим, і почало б загрожувати двом іншим братам. Спершу вони намагалися мене підкупити. Стільки золота ви, моя люба ельфійко, ніколи у своєму житті не бачили! Цілі гори, хоч і дорогого, але для коваля марного металу. Я спробував втекти, але трійця впіймала мене на галявині і затиснула з трьох боків. Я навіть лабрис свій не дістав, бо знав, що сильніший і досвідченіший, ніж вони всі разом узяті. Адже, на відміну від розпещених принців, я побував не в одній сутичці. Усі троє налетіли на мене, але під час битви їм довелося працювати спільно, щоб завдати мені хоч якогось пошкодження. Довгою була битва. Почали мої принци втомлюватись. А я - напівбог, мені-то що? Для мене це як розвага. Я задоволення отримував від цієї біганини. В результаті вони зрозуміли, що їм немає сенсу боротися і просто розійшлися в різні боки. На місці нашої з ними битви зараз стоїть прикордонне місто та маєток «Шамея», в якому представники вже нинішніх королівств зустрічаються та обговорюють спільні проблеми.

- Ви просто герой-рятівник, пане Магума. - Посміхнулася Маль.

- Та, що ти, я просто віддавав борг перед померлим другом, ха-ха-ха. - Махнув рукою лавовий демон. - Перед смертю він попросив мене зберегти його улюблених синів. Він щиро любив кожного і не хотів, щоб хтось із них постраждав.

Ельфійка замислилась.

- А Ви випадково не були причетні до будівництва кам'яного мосту через гори «Сталевих ланцюгів» на землях ельфів, які володіють магією вітру? Мені розповідали, що якийсь голем зруйнував міст, коли його майже добудували. Але цей вчинок уберіг торговців, які чекали на закінчення будівництва, так як виявилося, що міст знаходиться надто низько і річка, яка протікала під ним, вийшла з берегів та знесла залишки моста начисто. - Дівчина примруживши очі, задоволено усміхнулася.

- Хо-хо-хо... - Магума потер потилицю. – Ти дуже багато знаєш… Я сподівався, що ніхто нікому не розповість про цей інцидент… – Лавовий демон почервонів від сорому.

Ельфійка запишавшись своїми знаннями, витягнулася, як струна.

 - Магума, Магума, розкажи цю історію! Мені цікаво! – Заголосила Лія.

 - Та, вона зовсім не цікава. Не думаю, що Вам сподобається, Ваша Величносте. – Намагався викрутитись напівбог.

 - Ні, я хочу знати і таку твою сторону, Магума. - Лія благаюче дивилася на свого хранителя.

Демон похитався з боку на бік, простягнувши:

- Ну-у-у, гаразд! Умовили! Слухайте. Це було тисяч вісім тому чи трохи менше… Точно сказати не можу… Я тоді вже був майстерним ковалем, одним із найкращих, як завжди. І ось, у горах «ланцюгів», на одному проміжку між вершинами, обрушився міст. Це попередні будівельники не додумалися зробити опору посередині. Адже там була зручна скеля для цього. Мене покликали, щоб я викував сталеві балки, усередину яких заливалася б швидко застигаюча суміш, щоб потім на неї класти цеглу. Також мені потрібно було викувати основу для опори і встановити її на скелю, тому що ніхто з тамтешніх будівельників без допомоги дракона не уявляв, як на неї перетягнути потрібні матеріали. І ось я приїхав, викував перші тридцять сталевих балок. Довжиною вони були не менше десяти, а то й п'ятнадцяти метрів! За один стрибок я опинився на скелі, перенісши п'ятнадцять балок, і став їх встановлювати, потім пристосовував їх. Так вийшла опора. Потім я зробив ще тридцять балок, і їх уже простягли до опори. Там їх з'єднали та почали заливати сумішшю. Близько двох тижнів я просто спостерігав за тим, як камінчик клали на камінчик. Будівельники зводили чудовий широкий білий міст.

 - Два тижні байдикувати і спостерігати за роботою? Просто мрія на даний момент часу. - Важко видихнула Маль. Магума засміявся.

 - Маль, не перебивай! - Заперечила Лія, знову витріщивши очі на лавового демона.

- Так ось ... - Протягнув велетень. – Коли майстри дійшли до середини, настав час викувати ще тридцять сталевих балок. Ну, я ж, як майстер, викував їх, і поки всі відпочивали, поніс їх до ділянки мосту, що залишилася. Але я не врахував, що моя вага була як у гарної гори, та ще й в руках я тримав, вважай, ще дві такі ж. Мені потрібно було носити по одній балці і ступати обережно, але я на той момент до цього не додумався. Ну, і ось, варто мені було дійти майже до середини, як під моєю вагою опора почала прогинатися. Балки зі страшним скрипом переламалися навпіл, і перша половина мосту впала прямо в річку. Я схопив решту балок, щоб хоч щось зберегти і приземлився на скелю посередині.