Хуліо Кортасар - Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я хочу бути там, де він, крім того, сьогодні вихідний у театрі.
— Веремія таки завдала клопоту. А втім, знаєш, це мене тішить. Звісно, якщо скінчиться погано… Гаразд, розкажи мені що-небудь, я маю страшне покликання дізнаватися про чуже життя, і ще є купа часу, поки вони привезуть Цабе, стривай, я заварю «нескафе», й ти розповіси мені.
— Блуп, — мовила Людмила, згорнувшись у клубочок. — Сусанно, розкажи мені про Ламарку, мені соромно, цього ранку, коли Маркосу повідомили новину… Мені ще стільки треба дізнатись, я й досі нічого не розумію. Подумати, лишень, усе почалося з надгорілих сірників і пінгвіна, скажи, тобі не видається, що це happening[150]?
— Створюється враження, що вони справді вміють переставляти фігури, — сказав Оскар саме тієї миті, коли Ередіа втратив короля і, спохмурнівши, споглядав веллінгтонівську усмішку Ґомеса. Була майже ніч, вони грали у світлі недогарка свічки, прикритого газетою «La Opinión», яку Сусанна принесла від Патрісіо, щоб усі посміялися.
— Уяви собі, вони вкрали дев’ять тисяч перук, — промовив Оскар, претендуючи на запровадження історії до гри в шахи. — Розкажіть Люсьєнові, побачимо, чи перестане він тинятись, як сенбернар, треба дати французам точне уявлення про нашу країну, такі речі не часто трапляються в утомлених європейських державах.
Як і можна було сподіватися, пригода з перуками видалася цілком незбагненною Люсьєнові, що більше переймався звуками, які долинали ззовні, ніж діяльністю РАН у Буенос-Айресі, такому абстрактному в даному місці й даної миті, проте Ґомес та Ередіа були згодні з Оскаром, що доля дев’яти тисяч перук досить непевна, хіба що ґерильєро, мабуть, уже знайшли якого-небудь японського купця або якогось іншого незгіршого комерсанта, експорт із сумнівною метою через порти, назви яких годі вимовити, в таїландські борделі або єменські сералі. Новий розподіл сандвічів і гарячої кави зібрав їх у кутку кімнати, де свічечка могла горіти, а Люсьєн не гримав; минула дев’ята година, здавалося, немов почався зворотний відлік часу, одна по одній збігали цифри, падаючи, мов краплі на голову, отже, Ніколіно Локче, дев’ять тисяч перук, зустріч Помпіду і Ніксона на Азорських островах, кіно бразильця Ґлаубера Рочі, тінь Люсьєна Вернея, що ходив од вікна до вікна, Людмила вмирала від утоми й засинала під загальне бурмотіння, Сусанна, бліда й напружена, розказувала все, що знала найцікавішого, інколи поглядала на жалюзі, проступила тенденція пар зближуватися, Моніка зіперлася на Ґомеса, Оскар занурив одну руку в коси Ґладіс, останні вечірні птахи на кедрах, далекий собачий гавкіт, повільно курити і просити ще одну каву, цькований сорок один день бразильською службою безпеки, Карлос Ламарка відпочивав під деревом у товаристві. Дев’ять тисяч перук, рука Оскара, що гладила справжні коси Ґладіс, дев’ять тисяч перук, мамо рідненька, Моніка вимагала подробиць, ти собі уявляєш, ваговоз із дев’ятьма тисячами перук, ваговоз — ніщо, сказав Оскар, головне — переправити, щоб ніхто не помітив, ага, треба найняти дев’ять тисяч лисих, які пройдуть вервечкою, в Мар-дель-Платі бурхливі студентські маніфестації в центрі міста, Сусанніто, переклади це сеньйорам, не хочеться, читай, ти ж добра, і так, чорнява, ми дізнаємося,
що ти любиш нас, дві кулі в голову, Сільвія Філлер, пістолет калібру 11,3 мм, вік вісімнадцять років, студентка архітектурного факультету. Весела ця ваша газетка, зауважив Люсьєн Верней, ох, атож, друже, наша країна славиться такими речами, як перуки й кулі у вісімнадцятирічну дівчину. Хай йому біс, тихіше, застеріг Люсьєн Верней, у пенсіонерів надзвукові вуха, я не вірю навіть материній канарці. То через це вона мало не задушилась, обурилася Моніка, тварюко, ти накрив її клітку ковдрою. Сільвія, думав Оскар, і йому хотілося сказати це Ґладіс, але краще не треба, напівсонна, вона муркотіла під його пальцями, що повільно пестили їй волосся, Сільвія, ім’я, яких багато, вісімнадцять років, дві кулі в голову, серед дівчат, знетямлених від місяця вповні й карнавальних танців, теж, мабуть, була якась Сільвія, статистично більш ніж імовірно, серед ста п’ятдесяти дівчат, що перескочили мур, почекай мене, Сільвіє, дай мені руку, Сільвіє, не лишай мене саму, скалки скла, які роздирають кулак, тупіт копит, щоразу ближчий, Сільвіє, Сільвіє, як усе, зрештою, схильне ставати тим самим, стає Веремією, близькою або далекою, у Вер’єрі або в Ла-Платі, Ґладіс або Сільвія, все було Аргентиною для заплющених очей Оскара, пальці, гладячи теплі коси, піднімались і опускалися, поцупили дев’ять тисяч перук, Яра Явельберґ наклала на себе руки, пістолет калібру 11,3 мм, бурхливі маніфестації в центрі міста, Мардельплаталаплатамардельріоделаплата, ет, обурився Оскар, раптом підскочивши, якщо я засну тепер, то можу програти внутрішню битву, слухай, уже половина десятої. Але, перше ніж іти й варити ще одне «нескафе», можна й далі приймати, ба навіть розуміти цю суміш, у якій проступає щоразу більша єдність, Сільвія, Ґладіс і Яра, бунт неповнолітніх дівчат і така далека Веремія, зненацька навіть гриб набув свого сенсу, абсолютний абсурд рабинчика, що вимагає поваги до того, чого Люсьєн Верней не зрозуміє ніколи, але й сам Люсьєн може бути елементом системи, якої ніхто не знає, можливо, навіть він сам, шануючи темну покору тому, що є, на його думку, чистим, практичним і діалектичним розумом, дев’ять тисяч лисих, що повільно йдуть вервечкою й повертаються вже в перуках, ой, ні, отакої, хай йому біс, якщо я справді засну, я нікчема, слухай, оце вже спосіб чекати на Цабе. Струшена такою енергійною постановою, Ґладіс скривджено поглядає на Оскара, ти налякав мене, так нікого не будять, спершу пестять, а вже потім штовхають. Усі вони однакові, втішала її Сусанна, демонстративно підходячи до неї з тарелем сандвічів. Заткніться, наказав Люсьєн Верней. Найкращий спосіб — запхати щось у рот, докинула Сусанна, зараз прийде Людмила з річками «нескафе», такого свята ще ніколи не бачили в цій сумній і суворій країні.
* * *
Жалюгідне безладдя на кількох сторінках читанки для Мануеля, геть усі несли Сусанні вирізки, вона клеїла їх зі старанністю, яку мало цінував методичний той, ти знаєш, і все-таки Ґомес, Маркос і навіть згаданий вище персонаж зрештою визнали, що ця компіляція, зроблена
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
