Тарас Мельник - Літератор, Тарас Мельник

Майор Стеценко сидів у кабінеті підполковника Палія і потягував каву. Після визволення заручників минуло два тижні, однак синці від пострілів не давали забути про розслідування. Майор подав три запити на проведення допиту підозрюваного, однак йому заборонили втручатися у цю справу – чого й потрібно було очікувати. Сергія Соболя взагалі тримали під арештом.

— Ви впевнені, що вони погодяться на зустріч? — запитав Стеценко.

— Це в їхніх інтересах, — відповів Семен Палій, смакуючи каву.

Двері до кабінету відчинилися, впустивши всередину протяг і старого чоловіка у чорних окулярах. Він усміхнувся колегам, не поспішаючи вітатися.

— Добрий день! — сказав чоловік, коли вдосталь оглядівся у кабінеті.

Палій протягнув йому руку, однак Стеценко не поспішав робити цього.

— Ви не звикли вітатися, майоре? — запитав чоловік в окулярах.

— Я звик спочатку запитувати з ким маю честь, — пояснив Стеценко.

— Вам цього краще не знати. Інформація буває занадто небезпечною.

— Тоді я не вітатимуся і попрошу вас перейти до офіційної розмови.

— Нічого офіційного тут не буде. Я вас ніколи не бачив, а ви мене…

— Щось таке мені вже говорили, — обурився Стеценко.

— Я нагадаю вам, майоре, що це ви шукали зустрічі з нами.

Стеценко пильно дивився на чоловіка, не відводячи від нього очей.

— Чому мені заборонили розслідувати справу і не пускають до…

— Ви занадто багато напартачили! — перебив запитання чоловік. — Якщо не зупинитеся лізти до підозрюваного, ми ліквідуємо вашу групу…

— Вам… — спробував не погодитися Стеценко.

— Нам на все вистачить повноважень.

Стеценко замовк, відчувши, що не може контролювати розмову.

— Тепер послухайте мене, якщо справді шукаєте виходу з ситуації.

Семен Палій тримався гідно, оскільки звик до подібних діалогів за роки роботи у СБУ. Його навіть зухвалий тон не дивував. Підполковник сам неодноразово так вставляв своїм підлеглим, які не хотіли правильно працювати.

— Тиждень тому він примудрився витягнути металеву шпицю з ручного годинника, який охоронці йому погодилися залишити у камері. Доки офіцери помітили зміни, довелося втручатися та переводити його у лікарняну палату. Він зашив собі рота і написав на стіні: «Таємниці будуть збережені!»

— Що це означає? — здивувався Стеценко.

— Передав нам повідомлення, — усміхнувся чоловік. — Заявив, що швидше помре, ніж скаже хоч слово з того, що не можна говорити. Справжній офіцер.

— Дивно мені чути від вас такі речі, — заявив Стеценко.

— Чому?

— Це ж ви та ваші люди винні у тому, що з ним сталося. Якби не вилучили у нього препарати і не намагалися списати без додаткових пояснень, нам би не довелося розбиратися з трьома покійниками.

— Ви не розумієте, — заперечив чоловік у окулярах. — Ми відповідаємо не за долю кількох людей, а за державну безпеку. Нам доводиться приймати гірші рішення, ніж Агамемнону, щоб походи завершувалися успішно. Ціна помилки може коштувати десятки життів, тому служба не може дозволити собі, аби на завдання йшли люди з нестабільною психікою та керували операціями…

— Але ж він і до того працював на вас?

— І працював дуже успішно, але ціна помилки завелика. Не може чоловік з вигаданою дружиною та тягою до літератури працювати у нашому відділі. Ми не витримаємо витік інформації на такому рівні. Вісімдесят відсотків його агентів при викритті стануть об’єктами міжнародних скандалів.

— Я ніколи не думав, що це так брудно працює, — сказав Стеценко.

— Навіть не здатні уявити настільки…

— Що тепер з ним буде? — втрутився у розмову Палій.

— Комісія готувала йому серцевий напад до суду, але прийняли рішення взяти до розгляду його обітницю мовчання та заслуги перед відомством. Він відсидить свій термін, перед тим пройде курс лікування у хорошій клініці. Ми забезпечимо гідну плату за збереження таємниць…

— Не вірю, що така доброта можлива.

— Про справу дізналися у самого головного. Він такими речами не цікавиться, але попередження нам прийшло. Справа мусить бути залагоджена не так, як завжди. Це не доброта, а тільки добросовісна робота.

— А хто відповість за наслідки? — запитав Стеценко.

— Вбивця сидітиме. Ваша робота виконана. Слава Стеценка не зблякне.

— Я шукаю не розкриття, а справедливості, — не погодився Стеценко.

— Де ви її бачили, справедливість? — піднявся чоловік.

Офіцер без імені підійшов до дверей. На прощання сказав:

— За друга не переймайтеся. Його нині відпустять і відновлять на службі.

Стеценко отримав хоч один привід радіти результатам розслідування.

Чоловік без імені вийшов, покинувши їх з підполковником Палієм допивати каву. Досвідчений службовець знав хороші рецепти заварювання.

— Готовий взятися за якусь іншу справу? — запитав Семен Палій.

Стеценко поглянув на начальника і похитав головою на знак відмови.

— Цього разу я хотів би злітати у відпустку і полікуватися, — відмовився він. — Мої давні друзі з США пропонують пройти обстеження у клініці. Потім доведеться пережити операцію, але інколи варто відпочити і відновитися, а не постійно ганятися за психопатами.

— Ще недавно ти не бажав відпочинку.

— Ця справа змінила моє ставлення до роботи. Я побачив зі сторони свою одержимість гонками за вбивцями. Одного разу мене теж спишуть і доведеться помирати десь на ранчо, або знайти інший спосіб не збожеволіти…

— Ти часто порівнюєш себе з вбивцями?

— Ніколи не порівнюю, але інколи мені доводиться дивитися у криве дзеркало і бачити там не тільки чужі травми, а й власні…

— І що ти побачив?

— Самотнього та одержимого детектива, готового на все заради результату. Такому тільки один крок до перетворення на аномалію і переходу через межу. Я вже занадто багато пережив за ці шість років, тому з радістю піду у річний перерив та відпочину від українських доріг. Вони найгірші у світі…

— А група на кого залишиться? — запитав Семен Палій.