Астра Вєєр - Наречена для боса, Астра Вєєр

Так це ж... це ж…

Очманіти!

- Генеральний директор Плей Дієв? Ти мені довіряєш половину корпорації?

- Так, так, тільки не треба тут про довіру. Свято все ж таки, - пересмикує дід плечима. - Я хочу у тебе вірити, Максе. З Діаною у вас повинно вийти. Не підведіть, а то я вам покажу тоді, яким Горинич може бути.

- Дякую, ми будемо старатися, - Діана першою каже, намагаючись виглядати якомога серйозніше.

Мені й самому доводиться стримувати сміх, коли дід сам себе назвав тим прізвиськом, що так дбайливо отримав від співробітників.

Досі не довіряючи власним очам, перечитую генеральну довіреність на частку у корпорації. Виходить, що я домігся того, чого хотів.

Озираюся на свою прегарну наречену, вона відійшла трохи поговорити з подругою. Віка торохтить без угаву, махає руками, а Діана сміється, кидаючи на мене щасливі погляди.

Ні, я домігся набагато більше і значиміше…

Я домігся її.

Підходжу до брата з Данилом.

- Кого вразити більше, ніж мій новий статус не холостяка?

- Як? Вже татусем зробили? - у Назара щелепа відвисає.

- На того, хто передумав одружуватися, ти не схожий. Та й пізно вже, сиди і не рипайся, - розважливо пробує Данило вгадати.

- Все повз. Але татусем я у майбутньому обов'язково стану, - це правда, знайшовши Діану, полізло в голову навіть таке. - Дивіться, хто став генеральним директором частки!

Скромничати не моє. З чого б мені?

Показую довіреність цим двом розумникам.

Данило кидається мене вітати. Брат теж, але на його фізіономії задумливість з'являється.

- Виходить, дід не брехав... - ошелешено тягне Назар.

- Як бачиш, - махаю перед його носом цінним папером.

- Гаразд, схоже, я рано зарікався.

Ми удвох з Данилом у замішанні чекаємо, про що мова йдеться. Брат багато у чому, то зарікається, то скасовує. Особливо, що дівчат стосується.

- Та я про парубочий вечір вам кажу, - продовжує Назар із затримкою. - До мого недовго чекати. Отже, готуйтеся незабаром знову відриватися.

- Не зрозумів? Ти ж сам клявся, що ні-ні…

Данило тепер до брата пристає, йому складніше, ніж мені, розібратися. Я-то зрозумів, куди хилить Назар - теж хоче отримати від діда “подарунок”.

Не уявляю поки, що у нього вийде. Вже кому, як не мені знати, чим обертаються продумані плани на всього лише фіктивність.

***

Діана

Максим, такий гарний, як у самих моїх найкращих снах, підходить до мене, сплітаючи наші пальці з блискучими каблучками.

Подумати тільки... Я стала Дієвою? Та невже?

О ні, мені ще не віриться. Але вже величезна куля щастя переповнює, і я притискаюся до коханого.

- Вкраду свою наречену ненадовго, - попереджає він Віку та інших гостей.

Тягне до гіллястого дерева.

- Невже це сталося?

Наодинці з новоспеченим чоловіком, хоч ненадовго виходить видихнути.

- Тепер ти моя і тільки моя, - Максим власницькі підтверджує, що немає у мене більше свободи.

- І ти тільки мій, - стискаю наші руки.

Другу пропозицію у торговому центрі, я тоді сприйняла, як крок Максима до примирення. А коли трапиться наше весілля, мені у той момент навіть не думалося.

І яке ж було моє здивування, що тягнути Максим не захотів. Пояснив так, що поки ми не втягнулися у пучину нової роботи - саме час нам розписатися.

Мені сподобалося, що знову від нього лунало розуміння... не для нього... для нас.

Встояти і чинити опір? Ну я ж не настільки божевільна!

Як це можливо? Якщо я долі дякую за нашу зустріч. Подруга нагадує, що її тачці теж треба подякувати. Та я ось і думаю, чого б такого Віці подарувати за пряме попадання мене у неймовірну казку.

Мама Максима кличе всіх гостей вирушати у зону ресторану для святкування.

- А можна вкрасти наречену прямо зараз? - з благанням у голосі запитує наречений, пропонуючи нам втекти з метушливого збіговиська.

- Встигнеш ще. У кінці вечора я і сама тебе вкраду, - весело хіхікаю, підхоплюючи пишні спідниці.

Ми проходимо до розставлених столиків, голова йде обертом від стількох людей і важливої події в моєму житті.

Довго сидіти нам ніхто не дає. Вигуки "Гірко", як кулі, вилітають із залу.

І перший танець молодят переносить нас туди, де вперше зважилися зустрічатися. Музиканти повторюють пісню, під яку ми кружляли на даху. І без "Гірко" відповідаю на поцілунок. Чуттєвий. П'янкий. І хвилюючий.

Ведучий завалює гостей своїми конкурсами, ось де ми сміємося так, що мало не падаємо.

- Дивись-дивись, як Тимур носиться з твоєю кузиною на руках, - показую на друга і другого асистента за сумісництвом.

- А посмішка-то яка задоволена. Він точно запав на неї, - без сумнівів киває Максим.

Я ще придивляюся пізніше до Тима, і там де він, там і кузина очками стріляє. Ну ось, на одну парочку у нашому оточенні більше.

- Ти ж розумієш, що якщо я повернуся у Плей Дієв, то мені знову знадобиться помічниця, - раптом згадує Максим, коли нам ненадовго дають відпочити.

- Навіть не сподівайся на когось, крім Тима і мене, - дражню свого вічного боса.

- Вибору взагалі не залишаєте, чи що? Знову холодну каву пити і бігати дізнаватися, над чим у приймальні регочете?

- Зате з нами нудьгувати не доведеться, - знаходжу новий привід нас взяти.

- О так! З моєю улюбленою нареченою, аж ніяк мені не загрожує спокій.

***

Любі читачі!

На такій весільній і романтичній хвилі завершується історія Максима і Діани.

Я дякую вам за увагу і підтримку книги!

Якщо вам сподобалася історія - буду щаслива бачити ваш зворотний зв'язок у вигляді лайків/зірочок і вражень у відгуках!✨

❣️Повністю з Максимом і Діаною не прощаемося. Адже нам треба ще прилаштувати завзятих холостяків Назара і Данило:))

У них вже є свої історії на моїй сторінці:

"Фіктивна дружина для боса" - історія Назара