Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

Розділ 36

У мене навіть настрій покращав. Як не крути, а рух я більше люблю, ніж роздуми. Терпіти ненавиджу, колупати в носі, висиджувати мозоль на стільці і зображати крутого аналітика, а то й стратега. Тому й у пуск-налагодження просився після закінчення вишу.

Але водночас, вже маючи досвід, чим обертаються невеличкі справи від метра Ігнаціуса, спершу вирішив пообідати. Про запас, так би мовити. Там і з магом поговорити.

Метр з'явився одразу… Я ще й з першою стравою не впорався. Якийсь надто скуйовджений, розчервонілий і захеканий.

— Звали, мій принце? Трапилося щось? — спитав, важко дихаючи.

Я зробив великі очі і красномовно подивився на дворецького.

— Ти ж сам хотів з його високістю про чудовисько в шахті поговорити… — нагадав магу Аристарх.

— Ах, це… Не можна було почекати, чи що? — невдоволено засопів метр. — Таку незабутню мить зіпсував. Відберу я в тебе виклик?

Ще раз зітхнув і продовжив уже рівнішим голосом.

— Так, мій принце. Завелося щось у залізних рудниках баронства Ре… еее… перепрошую, тепер уже вашого королівства. Гірники відмовляються спускатися в шахти. А простій нам зовсім ні до чого. Затикати всі дірки грошима, ніякого золота не напасешся. От я й подумав, може вам захочеться розвіятися, після всіх цих відвідувачів?

— Захочеться, — підтвердив я. — Неодмінно. Ось тільки трапезу закінчу, одразу й вирушу. Тим більше, що я ще навіть у замку барона не побував. Потрібно ж і на людей подивитись, і себе показати.

— Воля ваша… — трохи вклонився маг. — Ось тільки одному вам у копальню краще не потикатися.

— Складете компанію? — здивувався я. — Здається, ви якось згадували, що у вашому віці такі пригоди не заохочуються. І здоров'ям, і магічним етикетом…

— Певна річ, ваша високосте. Ось уже тисячу років чарівницям та чарівникам, які досягли вершин мистецтва володіння силою, заборонено брати участь у битвах. Виняток — захист свого життя або замку сюзерена. І за цією конвенцією Архимаги стежать дуже суворо. Аж до розвтілення порушника. Інакше що зашкодило б одному чи декільком Вищим магам заволодіти всім світом?

Розумно. Я, до речі, теж про це, якось думав... Тепер отримав відповідь.

— А з ким мені йти? Леонідія ще не повернулася... Може, мені за нею змотатися? Швиденько? А потім уже, разом… Що скажете?

— Можна і за нею… — знизав плечима метр Ігнаціус. — Але, я не квапив би події. Дайте амазонці самій свої справи владнати. І доби ще не минуло…

— Теж правда… — щось у душі підказувало, не варто здаватися, треба на своєму наполягти. Але я вирішив, що це не по-чоловічому. Надто вже очевидно, що в міркування втручаються гормони. Занудьгував хлопець за дівчиною, от і марудить. — Гаразд, зачекаємо. Але тоді з ким?

— Насмілюсь запропонувати одного парубка. Учень метреси Корнелії. Безперечно, талановитий юнак… Але занадто молодий для академічного навчання. Мозок дозрів, а тіло ще не відгуляло, кров надміру гаряча. Розумієте?

Згадав, із ким розмовляє, і сам собі відповів.

— Звичайно ж розумієте…

Потім запитав:

— Що скажете?

— О, метре, навіщо ви питаєте? Я будь-кого прийму, якщо він прийде з вашою рекомендацією. А там буде видно. Як то кажуть, бій покаже.

— От і добре…

Маг змахнув руками, і біля альтанки з'явився молодий хлопець. Набагато молодший за мене, але вже не старшокласник. Приблизно так виглядають другокурсники. Страх першого року навчання вже минув, а до диплома, ще як до Уралу навкарачки повзти. Відповідно, плечі розправлені, погляд орлиний, а під носом і на підборідді юнацький пушок скромно починає темніти і перетворюватися на волосся. Пам'ятаю… сам таким чортом був. З викладачами за руку вітався, на кафедру, як додому заходив... У хімічній лабораторії курив у витяжку. На першокурсниць, як на бонус, дивився, а старшокурсниць вважав старими тітками.

— Е-е-е… — хлопець, якщо й здивувався, то намагався цього не показати. — Метр Ігнаціус, найнижчий уклін. Це ви мене сюди висмикнули?

— А хіба метреса Корнелія тебе не попередила?

— Попередила… мабуть… тільки я…

Сказати, що пропустив слова наставниці повз вуха, юний маг не наважився, а переконливу причину придумати не зміг. Тож замовк і розвів руками. Мовляв, вибачте, але так сталося.

— Зрозуміло, — скривився метр Ігнаціус. — Слухай ще раз. За рішенням деканату, перш ніж приступити до освоєння магії другого та вищого порядку, тобі надається час для практичного засвоєння основ. А оскільки це краще робити, вивчаючи світ, я запропонував метресі направити тебе до нас.

— Навіть не спитавши мого бажання? — спробував обуритися юнак, але згадав, що розмова з наставницею була. Просто він, в цей час, за звичкою, думав про щось інше.

— Ти маєш право відмовитися і повернутися до академії… — спокійно продовжив маг. — Але я впевнений, що моя пропозиція тебе зацікавить. Мій принце, дозвольте вам представити адепта загальної магії першого рівня — Метью Прутика. Принц Ніколаїс. У найближчому майбутньому… зрештою, до біса формальності — король Сонячного Піку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍