Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

Не помилився… І з силою викинув ноги вперед, цілячись цього разу у цілком жіночний силует, що схилився наді мною,. Завдяки чому, в останню мить, зумів пом'якшити удар. Проте охнула дівчина голосно і відлетіла далеко. Значить, важила набагато менше за мене.

Я з очікуванням озирнувся, але ніхто більше на мене не кидався. Це не конче означало, що вороги закінчилися, але й за перепочинок дякую.

Судячи з того, як із рани хлюпала кров, грім-бабу можна було не оглядати. До того ж, який сенс? Вона й раніше була небалакуча, а тепер — з розпанаханим горлом — і поготів. Тож одразу попрямував до її спільниці.

Яким же було здивування, коли в дівчині, що згорнулася на землі калачиком, я впізнав врятовану полонянку.

— Здуріти можна! Блекоти ви об'їлися, чи що? Чи хміль ніяк не вивітриться?

Амазонка зі стогоном спробувала відсунутися, але її очі при цьому палахкотіли аж ніяк не сестринським коханням.

— Ти мене чуєш? — про всяк випадок сховав меч у піхви, бо мало як він на такий погляд відреагує. — Чи теж глухоніма, як подруга? Навіщо ви на мене напали? Якби я був ворогом, хіба почав би тебе розв'язувати?

— Усі чоловіки вороги! — прошипіла дівчина, як і раніше, тримаючись за живіт. — Гірше за скажених псів! Вам тільки одне треба.

— Навіть так?.. — свиснув я. — Цікавий поворот. Що ж я, пес хтивий, досі навіть не торкнувся тебе? Не скористався нагодою… Ні коли ти зв'язана валялася. Ні коли п'яна спала? Дивно. Не вважаєш?

— Не можна вірити жодному слову чоловіка. Усі вони брехливі та підлі тварюки. І скажуть що завгодно, аби обдурити, втертися в довіру, а потім…

— Поматросити і покинути… — кивнув я. — Так, ми такі... Зв'язаних і п'яних дівчат не вживаємо за призначенням, бо нам неодмінно треба, щоб сама захотіла. Тьху, повний ідіотизм... І що накажеш тепер з тобою робити?

Дівчина стиснула коліна і підтягла ноги.

— О-хо-хо ... Як же все запущено. Ніяк не виходить змістовна розмова. А мені стільки всього треба спитати. Прийдеться знову зв'язувати… Хоча б до ранку. А то задрімаю — і ти мені знову голову проломити захочеш. Якби ми обидві були дівчатами, обійшлися б чесним словом, а між чоловіком та жінкою яка довіра? Суцільний обман.

Амазонка відчула глузування в моєму голосі і хотіла заперечити, але не могла збагнути як. Тому, що треба було погоджуватися зі мною, або спростовувати свої ж слова, про чоловічу підступність. А я не поспішав… Просто посидіти поряд із гарною дівчиною, навіть вороже налаштованою, набагато приємніше, ніж з нею ж боротися не на життя, а на смерть.

Не знаю як довго амазонка збиралася б з думками та підбирала переконливі аргументи, але нас знайшла Синільга. Птах невпевнено дострибав до мене і з розгону застрибнув на коліна.

— Привіт, красуне... — я підхопив її на руки і примостив на плечі. — Вибач, але ти пропустила найцікавіше.

Орланка невдоволено заклекотіла, потім розправила крила і кілька разів потужно змахнула, обдаючи нас, як опахалом.

— Це що? — амазонка витріщалася так, наче привид батька Гамлета побачила. — Це… синій орлан?

— Щодо синій — жодних сумнівів… — я висмикнув у Синільги з хвоста перо, заробив чутливий удар дзьобом по зап'ястю, але протягнув наочний посібник дівчині. — Сама дивися... А орлан чи орлиця, тут доводиться магу на слово вірити. Я не розрізняю. Та й не лише я. Мої знайомі папугу тримали кілька років, Петриком назвали. А потім він яєчко зніс і став Петринкою.

Не слухаючи, що я плету, амазонка прийняла перо з таким благоговінням, наче воно було з найтоншого золотого павутиння. Притиснула до губ і засунула у волосся. Потім підвелася. Але лише для того, щоб знову бухнутися на коліна.

— Пробач мені, Той Хто Літає З Орланами! Я не впізнала тебе. Прийми мою честь і життя, або убий одразу… і врятуй від ганьби.

«А бодай тобі грець… Сходив за хлібцем, називається. І це я лише перший крок зробив. Цікаво, чи метр Ігнаціус передбачав подібний розклад, чи все трапилося випадково? М-да… А з іншого боку, хто обіцяв солодкі булочки з кренделями? Гаразд ... Поживемо — побачимо, як говорив сліпий вмираючи. Добре, що ранок небавом… Який, за визначенням мудріший. М-да… Зараза, як же пити хочеться. З калюжі б сьорбав. А вона мені тут про честь… і ганьбу… мізки пудрить»

Кінець книги першої

Дякую всім, хто добрів до кінця. Запрошую до подальших пригод.

Шукайте.Королівство 2 на моїй сторінці. 

Кінець

З цією книгою читають Любовне фентезі 394831 Сіра кішечка Темного володаря Аманді Хоуп 318238 Любовне фентезі 395239 Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора Ольга Обська 1135948 Фентезі 411281 Весільний вінець Олеся Лис 610833 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно