Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Це змусить вас сприймати всерйоз. А якщо ще й зустріч відбуватиметься в місці скорботи, то більшість остережеться сердити вашу високість.

«Іди, стара, я в смутку…» — одразу згадалося. Але вголос я вимовив інше:

— Розумно ...

Потім додумав до кінця запропонований варіант та вніс корективи.

— Придумано добре. Але вчинимо так. Приймати посланців і говорити з ними будеш ти. Пропонуй кожному десяту частину суми, а натомість вимагай відстрочки платежів на півтора — два місяці. Умови такі: або я погашаю заборгованість в обумовлений термін, або отриманий сьогодні аванс йде в рахунок пені, а кредитор може вимагати виплати всієї суми. І до мене їх підводь тільки після того, як буде досягнуто домовленості, і стане потрібен мій підпис. Раніше — не турбувати. Спадкоємець сумує за втратою рідних. І йому, тобто мені, краще під руку не потикатися. З різними дрібницями та претензіями… Небезпечно для здоров’я.

 

Мій тутешній батько, схоже, зайняв грошей у всіх, хто тільки готовий був позичати. Низка бажаючих отримати назад свої кревні вишикувалася, як до горілчаного магазину в години дефіциту… Ні, швидше, як до мавзолею… З урахуванням місця подій.

Я сидів у тіні плакучих верб, поруч з похмурим і величним місцем останнього відпочинку всіх поколінь королів Сонячного Піку, і крадькома спостерігав, як стражники приводили чергового відвідувача. Як Аристарх перехоплював його ще на далеких підступах і пошепки, щоб не потурбувати принца, що перебував у роздумах, вводив прохача в курс справи.

Не всі одразу погоджувалися з отриманою пропозицією, але масивна постать, закутого в лати стражника, похмурий склеп і... ще свіжий спогад про виставлене на показ тіло страченого бастарда, швидко робили їх зговірливими. А проти тих, хто особливо наполягав на інших умовах, застосовувався останній аргумент… Дворецький демонстрував гроші. І вибір між тривалим позовом з невідомим результатом і блиском імперіалів був очевидний.

Золото — страшна зброя, якщо вміти ним правильно користуватися. Особливо, коли запас не лімітований.

Вистава тривала години чотири… За суб'єктивними оцінками. Спершу я пробував рахувати стряпчих, розрізняти якось. Той молодий, цей старший. У третього родимка на носі... Після п'ятнадцятого вони всі почали здаватися на одне обличчя. А після другого десятка, я вже не звертав уваги на обличчя. Брав механічно запропоноване дворецьким перо, підмахував підставлений аркуш. Чекав, поки Аристарх капне на згорнутий у трубочку документ, воском чи з чого там печатки роблять? Але не сургуч, точно… Його сморід я знаю… Притискав фамільний перстень із гербом і… чекав наступного.

Від механічності дій навіть ніякі тямущі думки в голову не лізли. Усе більше з філософським ухилом. Про тлінність буття і тому подібне. Типу, люди гинуть за метал... Голим ти у світ прийшов, голим і підеш... Легше верблюду у вушко голки протиснуться, ніж багатієві потрапити до Раю... Потім згадалося з Байрона:

«Але марно я шукав на дні

Усього пережитого

Тієї миті, що мені

Прожити захотілося би знову.

Бо кожен день вже з ранку

Був гіркотою позначений,

І золота мішура

Тиснула на плечі... »

Схоже… точніше й не скажеш. А потім усе скінчилося. Побачивши Аристарха, що наближався, я звично потягнувся за пером, щоб затвердити розчерком чергову реструктуризацію позики, і не відразу зрозумів, що поруч із дворецьким нікого немає.

— Усе, ваша високосте. Сьогодні більше не буде нікого. За моїми підрахунками, залишилося ще дюжини півтори позичальників. Але вони або ще не вирішили, як вчинити, або прибудуть тільки завтра. Ви як почуваєтеся?

— Чудово… — підвівся я з лави і з хрускотом потягся. — Якщо не рахувати відсидженого заду. З превеликим задоволенням з'їв би щось… чи когось убив. Причому не обов'язково саме в такому порядку.

Аристарх кивнув. І відразу запропонував:?

— Як накажете. Можу накрити стіл... Якщо хочете — у альтанці, біля ставка. А можу покликати Ігнаціуса. Здається, маг мав якусь пильну справу на прикметі. Якраз для меча… Точно не знаю, але начебто розмова йшла про шахту у ваших нових володіннях. У баронстві Рендель. Якесь чудовисько там завелося. Заважає гірникам працювати.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно