Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

попрацювати в житті, як, утім, і її чоловікові, щоб пробити собі дорогу і принаймні чогось досягти. І раптом — оце несподіване лихо, ця чиказька пожежа, яка звела нанівець всі їхні старання! Дивний збіг обставин… Коли щось і змушувало Молленгауера сумніватися в існуванні милосердного і всемогутнього провидіння, то саме такі фінансові або громадські події, що обрушуються, як грім серед ясного неба, і приносять загибель і розорення безлічі людей.

— Встаньте, Стінере, — спокійно сказав він після нетривалого мовчання. — Не можна так розпускатися. Ридати нічого — сльозами горю не допоможеш. Зберіться з думками і гарненько обміркуйте своє становище. Можливо, воно не таке вже й безнадійне.

Поки Молленгауер говорив, Стінер сяк-так вмостився в крісло і безпорадно схлипував, витираючи очі хустинкою.

— Я зроблю все можливе, Стінере, хоча нічого конкретного зараз не обіцяю і за результат ручатися не можу. У нашому місті діють різні політичні сили. Можливо, мені і не вдасться врятувати вас, але я спробую. Зате ви повинні повністю довіритися мені. Не кажіть і не робіть нічого, попередньо не порадившись зі мною. Час від часу я буду посилати до вас свого секретаря зі вказівками, як діяти. До мене не приходьте, поки я сам вас не покличу. Ви мене зрозуміли?

— Так, містере Молленгауер.

— Ну, а тепер витріть очі. Негаразд з моєї контори виходити із заплаканими очима. Їдьте до себе в казначейство, а я надішлю до вас Сенгстека. Від нього ви дізнаєтеся, що робити. Виконуйте все, що він скаже. А щойно я дам вам знати — приходьте негайно.

І він підвівся — величний, самовпевнений, поважний. Його туманні обіцянки повернули Стінеру душевну рівновагу. Невже містер Молленгауер, могутній Молленгауер, допоможе йому виплутатися з біди? Дай Боже… Зрештою, не виключено, що в’язниця омине його. За кілька хвилин Стінер вирушив до казначейства, і на його обличчі, ще донедавна червоному від сліз, уже не помітно було слідів пережитого потрясіння.

Не минуло й години, як до казначейства (вдруге за цей день) прийшов Ебнер Сенгстек, смаглявий чоловічок із всохлою правою ногою, взутою у важкий черевик на потовщеній підошві. На його вилицюватому, надзвичайно розумному обличчі світилися жваві, пронизливі, але непроникні очі. Сенгстек якнайкраще підходив для ролі секретаря Молленгауера. Досить було поглянути на нього, щоб уже не сумніватися, що він змусить Стінера чинити точно за вказівкою їхнього спільного господаря. Зараз його завданням було умовити скарбника негайно перевести через маклерів Батлера — «Тая і Ко» — свої акції кінних залізниць на ім’я одного дрібного агента з кліки Молленгауера, який потім, у свою чергу, мав перевести їх на ім’я патрона. Та дещиця, яку Стінеру належало отримати за ці папери, мала піти на покриття дефіциту в казначействі. «Тай і Ко» зможуть так повести справу, що ніхто не перехопить цих цінностей, і в той же час нададуть їй вигляду звичайної біржової операції. Сенгстек уже встиг, в інтересах свого шефа, перевірити стан справ Стінера і попутно дізнався, для чого брали гроші в казначействі Стробік, Вайкрофт і Хармон. Цій трійці (через іншого посередника) теж був запропонований вибір: або негайно продати всі наявні в них акції, або постати перед судом. З ними не варто панькатися: вони були лише дрібними коліщатками в політичній машинерії Молленгауера. Суворо наказавши Стінеру ні на кого не переписувати рештки свого статку і не слухатися нічиїх порад, передовсім — підступного Ковпервуда, Сенгстек пішов.

Не варто й казати, що Молленгауер залишився дуже вдоволений таким поворотом справ. Тепер Ковпервуд, швидше за все, буде змушений звернутися до нього. Але навіть якщо він цього не зробить, в руках Молленгауера все одно зосередиться чимала кількість тих підприємств, у яких Ковпервуд так недавно грав провідну роль. Якщо ж Молленгауеру будь-якими засобами вдасться роздобути ще й інші, то Сімпсону й Батлеру годі й заїкатися про кінні залізниці! Його частка в цій справі тепер не тільки не поступалася частці інших власників, але, можливо, навіть перевершувала її.

28

Таким був стан речей у понеділок, до кінця дня, коли Ковпервуд знову приїхав до Стінера. Скарбник сидів у своєму службовому кабінеті — самітній, пригнічений, у стані, близькому до непритомності. Він хотів ще раз побачити Ковпервуда, але разом з тим боявся зустрічі з ним.

— Джордже, — без зволікань почав Ковпервуд, — у мене немає жодної зайвої хвилини. Я прийшов, щоб востаннє сказати вам: ви маєте дати мені триста тисяч доларів, якщо не хочете, аби я збанкрутував. Справи сьогодні обернулися дуже кепсько. Я буквально в безвиході. Але довго така буря лютувати не може, це очевидно, судячи з її перебігу.

Він дивився на Стінера і читав на його обличчі жах і болісну, але безсумнівну затятість.

— Чикаго горить, але дуже скоро його почнуть відбудовувати заново. І тоді почнеться підйом у справах. Так от, візьміться за розум і допоможіть мені. Не піддавайтеся страху!

Стінер почав розгублено соватися в кріслі.

— Не дозволяйте цим політичним авантюристам так залякувати вас. Паніка вщухне за кілька днів, і ми з вами станемо багатшими, ніж були. Ви бачилися з Молленгауером?

— Та-ак…

— І що ж він вам сказав?

— Те, що я й очікував… Він категорично заборонив мені мати з вами справу. Я не можу, Френку, розумієте, не можу! — заволав Стінер в нестямі. Він так нервував, що не в змозі був всидіти на місці під час цієї розмови. — Я не можу! Вони мене загнали в глухий кут, зацькували, їм відомі всі наші оборудки! Послухайте, Френку! — Стінер безтямно ухопив голову руками, — Ви повинні врятувати мене з біди! Поверніть ці п’ятсот тисяч доларів! Інакше я пропав! Якщо ви не повернете борг і збанкрутуєте, мене запроторять до в’язниці! А у мене ж дружина і четверо діток… Френку! Я не можу цього витримати. Ви надто широко розмахнулися! Я не мав права так ризикувати! Я й не пішов би на цей ризик, якби ви мене не вмовили. Спочатку я не уявляв собі, чим це може скінчитися. З мене досить, Френку! Не можу! Я віддам вам усі свої акції, а ви поверніть мені ці п’ятсот тисяч, і ми квити.

Голос Стінера переривався, він витирав рукою спітніле