Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Той, у свою чергу, дивився на нього кілька секунд холодним, презирливим поглядом. Він добре знав людську вдачу, і ніякі химерії, особливо в мить паніки, не могли його здивувати. Але Стінер перевершив усі сподівання.

— З ким ви ще бачилися, Джордже, після того, як я пішов? Хто у вас був? Навіщо ви знадобилися Сенгстеку?

— Він сказав мені те саме, що й Молленгауер. Нікому і ні за яких обставин не давати більше в борг! А головне — щонайшвидше витребувати у вас п’ятсот тисяч доларів.

— І ви вважаєте, що Молленгауер хоче допомогти вам, так? — запитав Ковпервуд, безуспішно намагаючись приховати своє презирство до цієї людини.

— Сподіваюся, що так. Хто ж іще може допомогти мені, Френку, якщо не він? Молленгауер — велика сила в нашому місті.

— Вислухайте мене, — знову почав Ковпервуд, свердлячи Стінера поглядом. Він витримав коротку паузу. — Як Молленгауер наказав вам розпорядитися вашими акціями кінних залізниць?

— Продати їх через контору «Тай і Ко», а гроші внести до державної скарбниці.

— А кому продати? — запитав Ковпервуд, напружено вдумуючись в останні слова Стінера.

— Дивне запитання — ймовірно, будь-кому, хто побажає їх купити.

— Усе зрозуміло, — сказав Ковпервуд, уяснивши, в чому суть. — Я, власне, міг і сам здогадатися. Джордже, вони вас грабують! Норовлять привласнити ваші акції. Молленгауер водить вас за носа. Він знає, що я не в змозі зараз задовольнити вашу вимогу, тобто повернути вам п’ятсот тисяч доларів. Тому змушує вас викинути ваші акції на біржу, а там уже він зуміє їх загарбати. Можете бути певні, що у нього все вивірено. Щойно ви його послухаєтеся — я опинюся у нього в лапах — так, принаймні, думає він, а точніше, вони, себто ще Батлер і Сімпсон. Вони утрьох хочуть прибрати до рук усю міську конку — я це знаю, відчуваю! Я вже давно цього чекав. Молленгауер так само мало думає про допомогу вам, як про те, щоб змахнути крильцями і полетіти. Пам’ятайте, що я сказав: щойно ви продасте ваші акції, він втратить до вас будь-який інтерес. Невже ви гадаєте, що він хоч пальцем ворухне, щоби врятувати вас від в’язниці, коли ви вже не матимете стосунку до кінних залізниць? Яка дурниця! Якщо ви на це сподіваєтеся, Джордже, то це означає, що ви ще дурніший, ніж я гадав! Не втрачайте глузду! Не можна аж так губитися! Заспокойтеся і погляньте небезпеці в обличчя. Поясню ще раз. Якщо ви мене зараз не підтримаєте, і найпізніше завтра вранці не дасте мені трьохсот тисяч доларів — я пропаща людина, і ви теж! А тим часом наші справи, по суті, йдуть непогано. Наші акції мають сьогодні не меншу цінність, ніж мали раніше. Зрозумійте ж, чорт забирай, що ці акції забезпечені існуючими залізницями! Дороги — вигідна справа! Лінія Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць вже зараз приносить тисячу доларів у день. Які ще докази вам потрібні, га? Лінія Грін і Коутс дає п’ятсот доларів щодня. Ви боїтеся, Джордже! Вас залякали ці кляті аферисти. Ви маєте таке ж право давати в борг гроші, як і ваші попередники — Боуд і Мертаг. Вони цим займалися постійно. Допоки ви робили те саме в інтересах Молленгауера і його поплічників — все було начебто в нормі! Розберімося, що означає покласти в банк кошти міського казначейства? Хіба це не та сама позика?

Ковпервуд мав на увазі звичай, що широко практикувався: депонувати частину міських коштів (наприклад, амортизаційний фонд) при дуже низьких відсотках або зовсім безоплатно у банки, із якими були пов’язані Молленгауер, Батлер і Сімпсон. Це вважалося їх «законним» прибутком.

— Не відмовляйтеся від останніх шансів на порятунок, Джордже! Не складайте зброї! За кілька років у вас будуть мільйони, і тоді ви до кінця життя зможете сидіти склавши руки. Вам залишиться один клопіт — зберігати те, що у вас є.

Ручаюся, якщо ви мене не підтримаєте — вони відречуться від вас тієї ж миті, як я стану банкрутом, спокійнесенько дозволивши вам сісти у в’язницю. Хто внесе за вас у міське казначейство півмільйона доларів, Джордже? Де в такі скрутні часи роздобуде їх Молленгауер, Батлер, чи будь-хто інший? Зараз це неможливо. Та вони й не збираються цього робити! Коли мені прийде кінець, пропали й ви. Але запам’ятайте: у кримінальному провадженні будете фігурувати ви, а не я. Мені, Джордже, вони нічого не зможуть зробити. Я просто маклер. Я не кликав вас. Ви прийшли до мене з доброї волі. Якщо ви мені не допоможете — вам гаплик, і ви підете просто до в’язниці — за це я ручаюсь. Чому ви не захищаєтеся, Джордже? Чому не хочете відстояти себе? У вас же дружина і діти, про яких ви зобов’язані подумати. Що може змінитися від того, що ви позичите мені ще триста тисяч? Якщо вас притягнуть до відповідальності — це нічого не змінить. А головне — якщо ви позичите мені ці гроші, ні про який суд уже не буде й мови. Тоді мені не загрожує банкрутство. Через тиждень, через десять днів — буря вщухне, і ми знову будемо багаті. Заради Бога, Джордже, не розкисайте! Зберіться з духом і дійте розумно.

Він замовк, але обличчя Стінера від відчаю стало схожим на розпливчастий холодець.

— Не можу, Френку… — безтямно твердив він. — Кажу вам — не можу… Вони зі мною розправляться вмент. Вони мене зі світу зженуть. Ви не знаєте цих людей!

У ганебній слабкості Стінера Ковпервуд прочитав свій вирок. Що можна зробити з таким слимаком? Як вселити в нього бадьорість? Ні, це безнадійно… З жестом, що виражав огиду, горду байдужість і відмову від усіх подальших умовлянь, він попрямував до виходу. Але в дверях на мить зупинився.

— Джордже… — сказав він. — Мені дуже шкода, від щирого серця шкода вас, а не себе. Я так чи інак виплутаюсь. Я буду багатим. Але ви, Джордже, робите найбільшу в своєму житті помилку. Ви станете жебраком, каторжником і, окрім себе, вам не буде кого звинувачувати. Уся ця біржова кон’юнктура спричинена пожежею. Мої справи, якщо не брати до уваги падіння цінностей на біржі внаслідок паніки, цілком у порядку. А ви сидите тут при