Ульяна Соболева - Твої не рідні, Ульяна Соболева

 Поки читав, прийшло повідомлення з лабораторії.  Аналіз був уже готовий.  Я стиснув пальці в кулак і дочитав казку, лише потім вийшов у коридор і відкрив на електронній пошті результати тесту.  Долівка злегка захиталася під ногами - немає, я не її батько.  Різко видихнув і хотів уже сунути стільниковий у кишеню, як він раптом задзвонив у мене в руках.  Я підніс його до вуха, намагаючись зібратися, прийти в себе, щоб Марійка не побачила, що я засмучений.

 - Єгоре Олександровичу, це Ніна.  Я з іншого номера.  Виїхала в Словаччину, терміново потрібно було.  Ви отримали результати ваших аналізів?

 - Так.  Отримав.

 - А результати аналізів Анни отримали?

 - Так.  Тільки там нічого не зрозуміло.

 - Як не зрозуміло ... Аааах, напевне, вам послали генетичний тест.

 - Я зробив, як ви просили, і здав аналіз.  На жаль, я не можу бути нічим корисний для дитини.  Я не її батько.

 - Знаю ... але у мене дуже велика проблема не тільки через вас - і Анна не її мати.

 У мене рука зі стільниковим різко опустилася вниз.  Я насилу зміг підняти її назад.  Вона важила з тонну.

 - Ви мене чуєте, Єгоре Олександровичу, Анна не є біологічною матір'ю Марійки.

 - Так.  Я вас чую.

 Підняв голову і подивився через скло на дівчинку, вона стискала руку Ані, піднесла її, як завжди, до обличчя.

 - Я хотіла поговорити з вами про це не по телефону ... але ви здали аналіз, і я вирішила вам зателефонувати.

 - Спасибі.

 Я відповідав їй як робот, і у мене тремтіли руки.  Раптом Марійка вся стрепенулася і вискочила до мене.  Схопила мене за рукав і потягла в палату.

 - Нам потрібні хоч якісь дані Марійки.  Може бути, ви знаєте, в якому пологовому будинку вона народилася.  Може, там можна щось дізнатися?

 Марійка підтягла мене до ліжка і показала на руку Ані - вона злегка поворушив пальцями, а малятко радісно підскочило і обняло мене за ноги.  Я опустив руку на її голову, машинально перебираючи косички тремтячими крижаними пальцями і відчуваючи, як у мене дере горлянку від бажання закричати.

 - Єгоре Олександровичу ...

 Я відключив дзвінок і сунув стільниковий у кишеню, дивлячись скляним поглядом на те, як ворушаться пальці Ані.

****

 Маргарита Сергіївна Нємцова працювала в обласному пологовому будинку стільки, скільки себе пам'ятала.Спочатку сестрою-акушеркою на побігеньках у колишнього головлікаря, після того, як ту звільнили і засудили за хабарі не без допомоги Немцовой, Маргарита Сергіївна почала швидко підніматися вгору по кар'єрних сходах.  Настільки стрімко, що вже через кілька років була заступником головлікаря, а пізніше і сама отримала таку бажану посаду.

 Коли Світлана Юріївна Герасимова йшла на пенсію, вона сказала Маргариті, що кращого акушера-гінеколога для даного пологового будинку годі й шукати, як, втім, і наймерзотнішої і огиднішої людини, яким була Нємцова, яка і тут доклала руку, щоб заповітне крісло звільнилося швидше.  Маргарита особливо не засмутилася, проводила з почестями свою попередницю і зайнялася перебудовою пологового будинку, поступово перетворюючи його на комерційну клініку.  Тепер вона і сама не гребувала хабарами, особистими позичаннями і іншими перспективами, які відкривали перед нею її посада.  Змінила колектив, оточила себе вірними фанатами і підлабузниками.  Бізнес у пологовому будинку кипів на повну котушку, ціни були призначені за все, аж до предметів першої необхідності.  Негласний прейскурант видавався породіллі або хворому, і у нього не залишалося вибору: або плати, або лікуйся на вулиці або їдь до сусіднього міста.  А до сусіднього міста десять кілометрів на машині.

 Мер селища міського типу Владислав Інокентійович Галкін всіляко опікував пологовий будинок, особливо після того, як там народила двійню його дорогоцінна донечка.  Якщо відкинути меркантильність і жадібність, а також підлість, Нємцова дійсно була лікарем від Бога.  Вона приймала пологи у «найважчих» породіль, витягала з того світла немовлят.  На неї молилися і точно так же її боялися.  Зате вона не боялася нікого.  Ну, майже.  Найбільше Нємцова переживала за своє місце і за благополуччя своєї родини, яка складалася з чоловіка лікаря-кардіолога і трьох собак пекінесів.  Дітей у неї не було.  Свого часу Нємцова наробила купу абортів, присвячуючи себе навчанню і роботі, прекрасно усвідомлюючи ризик безпліддя.  Але її це сильно не пригнічувало.  Одинокою вона себе ніколи не відчувала, у свої сорок дев'ять завжди підтягнута, з ідеальним макіяжем на аристократичному обличчі, з високою зачіскою, укладеною з довгого каштанового волосся, і суворим поглядом з-під дорогих тоненьких очок.  Вона створювала зовнішнє враження благополуччя всього пологового будинку в цілому.

 Коли до неї в кабінет постукали і повідомили, що її хоче бачити відвідувач, мабуть, домовитися про пологи або госпіталізації, Нємцова веліла чекати під дверима.  Вона була зайнята.  Вибирала чергового пекінеса собі в подарунок.  Розглядала мордочки новонароджених щенят і зворушливо схиляла голову на один бік, потім на інший. Її прийом на сьогодні був закінчений, а через кілька годин на неї чекав плановий кесарів розтин у дружини власника трьох супермаркетів в їх обласному центрі.  Вона планувала до Нового року замовити у нього червону ікру, зрозуміло, у подарунок за вдалі пологи.  Відвідувачі зараз не входили в її плани.  Вона збиралася протримати його за дверима, а потім царствено виплисти на операцію, змусивши чекати ще або призначивши йому на понеділок.  Загордилися, що у неї тут поліклініка, і сидять на лавках чекають.  Навіть до поліклініки приходять по запису.