Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

Я вже нічого не розуміла, тому прокричала, дивлячись на того кого ненавиділа всією душею.

-Ти мене вбив!

Він знову засміявся.

-Але ж ти жива. Чи думаєш Яга тебе відпустила за твої очі гарні? Я з цією шельмою вже давно знайомий, вона свого не проґавить ніколи. Знала б ти чого мені коштувала твоя свобода від договору з Ягою, зараз би мовчала. Ніколи, чуєш, ніколи більше не лізь туди куди тебе не просять, а тим більше туди де ти нічого не розумієш і не знаєш. Ти навіщо Єрміонію вбила? Ти розумієш що війну між відьмами за першість розв'язала?

-Вона мою матір випила, а ти ще зверху прокляття гнилі наклав.

Мені було страшно дивитися на некроманта, а він у безсилій злості стиснув кулаки.

-Я тому і наклав щоб у неї не вийшло все до краплі випити, вона б ковтком останнім подавилася і все повернула б, а ти її вбила тим самим порушивши рівновагу.

За словами некроманта все чого я торкалася попелом зверталося, і взагалі я дура безмозка і криворука.

-Це все через тебе. Якби ти мій вінок не схопив і чіплятися не почав нічого б і не було.

-Якби дракони не почали увиватися слідом за тобою, то я б і не поспішав.

Все перевернулося з ніг на голову, я вже не знала чому вірити, а чому ні. Некромант стомлено опустився на поріг.

-Я більше не хочу тебе бачити, зникни з мого життя. Ти його зруйнувала дощенту. - він витяг з-під плаща вінок мій купальський і підпалив його некромантським вогнем, в якому той горів чорніючи і попелом обсипаючись. - Після того що я зробив для тебе - встиг прибрати з книги роду світлих твоє ім'я до того як твій батько прочитав його, просто зникни. Твій запис стертий, так що можеш спати спокійно, світлі на тебе не будуть претендувати.

-Я про це не просила.

Він усміхнувся

-Ось і дарма. Світлі куди безкомпромісніші і деспотичніші, ніж представники темряви, вже повір мені. А тепер йди.

Я безглуздо дивилася на некроманта, і мені вже не виходило його ненавидіти з такою силою як раніше.

-Я не можу.

Почулося приречене і втомлене зітхання.

-Чому?

-У мене сили закінчилися.

Не кажучи ні слова князь відкрив портал і махнув мені рукою. Я вже рушила до нього, але зупинилася.

-Ти Любаву відпустиш?

-Я сказав тобі більше нікуди не лізти, Василино. Любава моя дочка, і я з нею сам розберуся. Іди поки ще відпускаю.

Я зробила крок у вирву що закручується.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно