Люсі Мод Монтгомері - Емілі з Місячного Серпа

— Здається, я полюблю Поповий Став, — мовила до себе Емілі.

«Батьку, любий!

Вже два тижні я мешкаю в Поповому Ставі й не писала до тебе ні разу. Але й дня не було, щоб не думала про тебе. Мусила писати до тітки Лаури, до Ільзи й Тедді, також до кузена Джиммі й Перрі, а, крім того, мала стільки втіх! Першої ночі, яку провела в Поповому Ставі, я навіть не припускала, що буду така задоволена. Але нині я дуже щаслива, тільки це інше щастя, не те, що відчуваю в Місячному Серпі.

Тітка Ненсі й Каролін ставляться до мене дуже добре й дозволяють робити все, що мені забагнеться. Це так приємно! Але у стосунках між собою вони занадто іронічні й ущипливі. Та все ж мені здається, що вони, як Ільза і я: дошкуляють одна одній, хоч серцем одна одну люблять. Тепер я певна, що Каролін — не чаклунка, проте воліла би знати, про що вона думає, коли залишається на самоті. Тітку Ненсі вродливою вже не назвеш, однак виглядає дуже аристократично. Через свій ревматизм ходить вона небагато, здебільшого сидить у вітальні й читає, або робить мереживо, або грає з Каролін у карти. Ми часто з нею розмовляємо — вона твердить, ніби це її розважає! Багато чого їй розповідаю, але досі так і не призналася, що складаю вірші. Гадаю, вона охоче послухала би мої поезії, та відчуваю, що, попри все, цього робити не слід. Так само не говорю ні про тебе, ні про маму, хоч тітка й силкується випитати в мене бодай щось. Повідала їй про Високого Джона, про гайок, що ледь не розсварив нас назавжди, про чудову стежку у володіннях того ж таки Високого Джона і про отця Кассіді. Тітка щиро сміялася й заявила, що вона завжди любила католицьких священиків, бо це єдині на світі чоловіки, з якими жінка може розмовляти довше, ніж десять хвилин, не ризикуючи бути обмовленою іншими жінками.

Тітка Ненсі говорить багато подібних речей. Вони з Каролін спогадують силу-силенну подій у родинному житті Мурреїв та Прістів. І переривають свої спогади, коли розмова починає бути цікавою, — точнісінько так само, як тітки Елізабет і Лаура! Не розумію багатьох, дуже багатьох речей, але занотовую їх, аби з часом дізнатися, що вони означають. Описала тітку Ненсі й Каролін в оправленій книзі. Ховаю її за шафою у своїй кімнаті, бо ж одного разу застала там Каролін, як та копирсалася в моїй валізі. Не вільно мені величати тітку Ненсі „двоюрідною бабцею“. Вона-бо твердить, що тоді почувається, наче Мафусаїл. Оповідає мені про чоловіків, котрі були в неї закохані. А мені видається, що всі вони поводилися однаково. Не думаю, щоб це було так захопливо, але тітка запевняє, що було вельми захопливо. Розповідає мені про забави, про танцювальні вечори минулих і давноминулих літ. Поповий Став більший від Місячного Серпа, і меблі тут значно кращі — тим важче до них призвичаїтись.

Взагалі тут багато цікавинок. Я уважно до всього приглядаюся. Є в будинку, наприклад, кабінет, що іменується китайським. Відразливий, правду казати, але такий незвичайний! Лежить там змія — нежива, та, як поглянеш на неї, починає дрижати дрібним дрожем; до того ж, має таку міну, ніби ось-ось кинеться на тебе. В опочивальні тітки Ненсі є гарне люстро часів короля Карла, а також столик, на якому вирізьблено китайського дракона з довжелезним хвостом. У тому покої стоїть і пристрій з піском, щоб варити яйця. Дуже він мені до вподоби, однак менше, ніж срібна куля, що звисає з лампи в саду.

У ній відбивається все, мовби в чарівному свічаді. Тітка Ненсі обіцяла мені, що, коли помре, я дістану цю кулю у спадщину. Шкода, що сказала це, бо я так жадаю тієї кулі, аж мимоволі замислююся над тим, коли тітка упокоїться, — при тім здаю собі справу, наскільки це бридко! Крім того, я успадкую її золоті кульчики. Це родинна прикраса Мурреїв. Тітка Ненсі каже, мовляв, коштовності Прістів мають повернутися до родини Прістів. Одначе прикро, що ці кульчики привертатимуть увагу до моїх вух, чого я, взагалі-то, не прагну.

Тут я мушу спати сама. Перше боялася, а тепер навіть задоволена. Ластівки вже не тривожать мене. Трохи неприємно знаходитись так далеко від осередків людського життя. Але ж так любо витягувати ноги й перевертатися на другий бік, знаючи, що це нікого не дратує. А коли прокидаюся вночі й на думку спадає рядок нового вірша, то можу встати і записати його негайно. Вночі-бо приходять найкращі думки і задуми. Удома ж трапляється так, що нічної пори сходить на мене натхнення, але до ранку геть забуваю рядки, котрі хотіла занотувати.

Мені дозволено заходити до кухні й допомагати Каролін готувати їжу. Каролін — вправна кухарка, але часом кепсько щось приготує, і це дратує тітку Ненсі, що любить добірну їжу на своєму столі. От, учора юшка була занадто водянистою. Тітка Ненсі запитала: „Це юшка чи пійло — як ти гадаєш?“ Каролін на це: „Юшка! Доволі добра для Прістів, а отже й для Мурреїв“. Тітка Ненсі: „Жінко, схаменися! Прісти завжди харчувалися рештками зі столу Мурреїв“. Каролін аж розплакалася від злості. А тітка Ненсі звернулася до мене: „Емілі, ніколи не виходь заміж за жодного з Прістів“. Те ж саме казав старий Келлі, везучи мене сюди. Справді: жоден із Прістів, яких тут бачила, мені не подобається, а втім… люди як люди.

Волію снідати радше в Поповому Ставі, аніж у Місячному Серпі. Їмо грінки, бекон і мармелад — дуже смачно!

По неділях тут набагато веселіше, як у Місячному Серпі, — зате менш урочисто. Тітка Ненсі не відвідує церкву, але й не робить мережива, — натомість цілий Божий день грає з Каролін у карти. Втім, каже, що я не повинна в цьому її наслідувати, що це дуже поганий приклад. Люблю гортати Біблію тітки Ненсі. Там стільки цікавих речей! Картки, родинні документи, шматки якоїсь