Райнер Марія Рільке - Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе

Берлін — Вільмерсдорф, 19 листопада 1897 «Часом трапляється уночі…»
Часом трапляється уночі, мов дитя, вітер закричить і алеями йде спроквола, мовчки, мовчки аж до села. І навпомацки аж до ставка, прислухаючись у пітьмі: сон між зблідлих осель блука, і дуби як німі. Берлін, 3 лютого 1898 «Ще на терасі день погожий…»
Ще на терасі день погожий. Там радість відчуваю знов я: якби вхопити вечір можна, то золото в провулку кожнім я б висипав з мого безмов’я. Та я від світу вдалині. Хоча від його зблисків ясно в суворій самоті мені. А так, мов хтось бозна-відкіль тихцем ім’я моє привласнив — й мені не соромно, та, власне, його й не потребую більш. «Себе найшов я доби смеркової…»
Себе найшов я доби смеркової; темні хвилі котились лукою, білі берези мигтіли корою, і вечір стелив задуманий дим. В мовчанні його я зростав, небагатий, хотів би гіллям рясним процвітати, тільки б себе з усім поєднати, стати в гармонії звуком одним… Берлін — Вільмерсдорф, 14 грудня 1897 «Мені цей вечір — книга. Сяє…»
Мені цей вечір — книга. Сяє з оправи пурпуром камкá; і злото застібок звільняє без поспіху моя рука. Сторінку першу я читаю — і тон її близький мені, ледь чутно другу розгортаю, а третю — бачу вже вві сні. Берлін — Вільмерсдорф, 20 листопада 1897 «Тоді ми перший раз мовчали…»
Тоді ми перший раз мовчали: ми в легіт теплий поринали, ми стали віття розбуяле і в дні вслухались сонця й трав. І впали тіні на дороги, ми чули: дощ шумить розлого, і, спраглий дару золотого, йому назустріч світ буяв. Берлін — Вільмерсдорф, 14 січня 1898 «Робиться вечір важким…»
Робиться вечір важким: і сиротою кожне нині; а все, що можна, лиш бути знайомим з кимсь. Ніби в краю чужім йти по міській межі, вухом до кожного саду, хтозна чого їм ждати,