Ада Самарка - Смак заборони

class="book">А потім він сидів з відкинутою на спинку лави головою, і його обличчя було страхітиво близько — за сантиметр піді мною. Він навіть не скинув шорти, і збоку це, можливо, мало вигляд безневинних витівок. Моє розпущене волосся падало йому на щоки й, напевне, закривали нас, коли ми цілувалися.

Він міцно тримав мене за стегна, налаштовуючи на ритм, потім його друга рука пробралася кудись, і він прошепотів:

— О Боже… Як хороше… Як же добре ти це робиш… Ах… Як же тобі хороше…

А я пригорнулася до нього ближче, здригаючись, від лебединого ковзання пальців по моїй спині, припала губами до його гладенької шиї, жадібно, мов вилуплене з ебенового яйця вампіреня, силкувалася випити його всього. А по тому мене поглинув якийсь заблуканий стан ширяння в небесах, що його зріла романістка назвала б «несамовитою млостю» — пам’ятаю тільки, що лобом і переніссям притискалася до його диявольського плеча.

— Як швидко можна тебе збудити… — його пальці заповзли в моє волосся, я знову здригнулася від тієї солодкої вкрадливої наполегливості, з якою він трохи відкинув моє обличчя, щоб дивитися в очі.

— Але ж ти sexy… Такий чарівний вираз… У тебе ластовиння, начебто з меду.

— То з’їж його…

— Ах, якби, — він лоскотав, покусуючи, мочку мого вуха, граючись масивною сережкою, срібною, з коралями, — якби я міг, я б усю тебе з’їв.

— Ах… не треба… Я ненавиджу це трафаретне… Ти б усіх нас пережер…

Альхен дивно захихотів і потім рвучко встав (так, що я зачепилась ногами в нього на талії, а потім м’яко стала на землю), подивився в очі (і мені стало страшно), а коли я вже почала поправляти сарафан — смикнув мене за руку так, що коліном я прокреслила невеличку дугу за сантиметр над землею. Ще одним ривком він пожбурив мене спиною до себе, в обійми. Ми завмерли так, він міцно обіймав мене, а я, в солодко переляканому очікуванні, торкалася до мускулів на його руках.

Від важко дихав мені у вухо. Це було, як у тих снах. Моя спина більше не мерзла. Я могла покласти голову йому на плече й дихати своєю мрією. Щастя просочувалося в мене разом із повітрям і теплом його тіла.

І тут раптом трапилося щось стрімке, зовсім неправильне, й перед тим, як я встигла це проаналізувати чи злякатися — зовсім нові, мокрі, липкі почуття притупили свідомість. Я жалібно промукала щось і спробувала вирватися, але він перехопив і стиснув мої зап’ястя, зробився якимось свинцево-брутальним, вимогливо штовхнув мене в спину, і я незграбно зігнулася.

— Ти так хочеш? Ти цього хочеш, так?

На батьківське запитання про натхнення (він уже встав і вовтузився з чайником на кухні, коли я спіткнулась об підстилку та похмурою сомнамбулою посунула у ванну) я відповіла, що писалося добре й у мене майже готовий план геніального роману.

Холоднюча вода витверезвляла.

Nach Mittag

З нагоди нашого фантастичного примирення було продовжено заняття англійською. Все, чого від мене було потрібно, — це протягом години, поки ми сидимо в парку на лаві, читати який-небудь piece of English literature і потім виписувати всі незнайомі слова та фрази й учити їх напам'ять. Цього разу мені зовсім випадково трапилося лесбійське фентезі The Northen Girl, де жовтокоса сіверянка опиняється в смаглявому колі войовничих азіаток і через певні розбіжності в поглядах у них зав’язуються і розв’язуються дрібні побутові конфлікти.

Ритуал передпляжних пообідніх занять відбувався, як правило, в «Дніпрі», на тінявій лаві навпроти Античної альтанки. Але саме сьогодні вона була зайнята. І навіть запасний варіант — кругла ротонда на місці, де був колись старий ліфт, — теж окупований неквапливим гладким сімейством. І тоді татусь розгублено запитав: «Ну, й куди нам іти?».

За 5 хвилин ми вже сиділи в заборонному дворику на ясно-зеленій лаві. Я знову була тут. І нюхала мрію. А татусь усе дивувався, як я примудрилася виявити цю місцину.

— Ми ще торік із Лікою і Зінкою сюди гуляти ходили… — і насунула на чоло козирок бейсболки, затулила очі темними окулярами, начепила навушники й механічно, навіть не підіймаючи повік, перегортала сторінки.

Tag Siebenunddrezig

Вранці я не прокинулася.

Тобто, такого в принципі ще ніколи не було. Минулого вечора я вирубувалася ще на пляжі, тож завалилася спати відразу по вечері. Було смішно, але мені здавалося, що в мені відкоркували якусь нову чакру (хи-хи), й організм перебудовується.

А вранці татусь не зміг розбудити мене, щоб іти на пляж.

І розштовхав тільки до обіду! Я проспала 19 годин, була зігнана з ліжка, відмокала хвилин 20 під холодним душем, але все одно відчувала дивну сонливість.

У сієсту мені спати не дозволили, але кудись іти було ліньки, і я провела розкішні 2 години, пописуючи роман (цей самий) і слухаючи дві перші пісні на Зінчиній музичній відеокасеті — вони, ці пісні, якоюсь мірою ознаменували все моє солоно-жагуче літо — Madonna, «Erotica» і Mylene Farmer, «Beyond My Control».

На пляжі, поки я бігала переодягатися, Альхен стурбовано запитав, чому не бачив мене вранці (ні, ну буває ж таке!).

— А я вже почав хвилюватися, що в тебе почалися твої червоні справи.

Поки павіаняча лапа ніжно попліскувала мене нижче спини, мій погляд натрапив на жадібне мерехтіння двох чорних зіниць. Поліна, яка щойно прийшла, заслоняла собою від бабусиних очей це небезпечне видовище й дивилася жадібно, пекуче, з нерозумінням, цікавістю, жахом і замилуванням.

Муза брехливих начал врятувала мене й у цій ситуації — я сказала, що він просто забирав прилиплі водорості.