Башлер Жан - Нарис загальної історії

за рішенням однієї зі сторін, за винятком серйозного порушення умов і духу договору. Він і сам теж дуже швидко стає спадковим. Договір має виключний характер стосовно васала: якщо в сеньйора є кілька васалів, то у васала може бути тільки один сеньйор. Це правило поставлять під сумнів у XII ст., але це — ознака еволюції феодалізму в напрямку виходу за власні межі.

Договір обставляється ритуалом. Васал складає руки й вкладає їх у руки сеньйора, інколи стаючи при цьому на коліна; сеньйор промовляє кілька слів; це — символ покори. Потім вони цілуються на знак згоди та дружби. Після цього відбувається ще один ритуал, який з’явився пізніше, але твердо відомий з епохи Каролінгів як суто релігійний і християнський обряд: поклавши руку на Євангеліє чи на якісь реліквії, васал присягає на вірність, це — його «слово». Перший ритуал має більше значення, ніж другий, адже, хоча віра й дуже поширена, честь віддається цим особливим васальним узам. Фізична присутність обох осіб необхідна. Ця вимога буде знята в пізній період занепаду феодалізму.

Зазначені васальні узи можуть легко і без викривлень перетворюватися на ланку васального ланцюга. Досить, аби васал став сеньйором або сеньйор васалом, якщо тільки з кожним із них не станеться цього перетворення, щоб стихійно утворювалися феодальні мережі, які набувають пірамідальної структури з огляду на нерівність сторін у договорі. У цій структурі учасники угоди діляться на два типові шари: вища аристократія, яка дістає цей статус завдяки своїй позиції «зверху», своїй силі, багатству й авторитетові, і нижча аристократія.

Сеньйорія — це зовсім інше й незалежне від першого явище. Її можна охарактеризувати трьома основними рисами. Це, по-перше, економічна одиниця, маєток з ознаками натурального господарства. У цій одиниці згруповані сільськогосподарські землі — одну частину, заповідні землі сеньйора — кріпаки обробляють безпосередньо на нього, а решта поділена на дрібні ділянки, які роздають сім’ям кріпаків для їхнього власного вжитку, — та майстерні, де виробляють усі необхідні предмети чи кріпаки-ремісники, або сільськогосподарськими кріпаками в міжсезоння. Зовнішні обміни обмежуються деякими предметами розкошу, шовковими тканинами, прикрасами або домашніми рабами, переважно слов’янського походження, чим і пояснюється сама їхня назва (раб французькою — «esclave»). Така схема економічної одиниці характерна для північних країв, тоді як на півдні, зокрема в Італії, замість маєтків існують подрібнені великі володіння, а обробка заповідних земель сеньйора замінена феодальними повинностями. Ці варіації мають суто технічне значення і не справляють жодних економічних наслідків.

Сеньйорія — це також і соціальна одиниця. До її складу входять сеньйор і його сім’я, в принципі, аристократи, які ще тримаються родових уз, тож сім’ю слід розглядати радше не як домашнє господарство, а як розширену родину. До сеньй-орії входять також хлібороби, фахові ремісники, слуги се-ньйорського дому. Ці кріпаки мають проміжний статус між свободою та кріпацтвом, який більшою чи меншою мірою коливається в один або інший бік. Вони прикріплені до землі, оскільки людей і робочої сили не вистачає після демографічного спаду в попередні століття. Вони виконують феодальні повинності та ходять на панщину, але самі обробляють власні господарства.

Це, зрештою, майже політична одиниця. Розвал центральної політичної влади внаслідок розпаду імперії Каролінгів виявився в запаморочливій децентралізації та в розосередженні публічної сфери й у перманентній війні між одиницями, яким цей стихійний процес пішов на користь. Цими одиницями є сеньйорії, які перетворюються на одиниці безпеки й захисту від ворожого зовнішнього середовища. У такій ситуації сеньйор здійснює або ж узурпує повноваження органу правосуддя, законодавства і оподаткування, які умовно звуться «королівськими прерогативами» і які в звичайний час закріплюються за центром, за королем і його владним апаратом. Чинним режимом є дуже абсолютна ієрократія, оскільки не існує противаги владі сеньйора. З цього випливає змішання публічного й приватного, одним із наслідком якого є те, що сеньйор прагне привласнити собі всі землі, які входять до сеньйорії. Ця тенденція ніколи не доходила до свого завершення та до ліквідації власності: деякі позасеньйоріальні володіння, привласнені приватними особами, змогли зберегтися й пережити феодальну добу. Під цим кутом зору сеньйо-рія справді виглядає як квазіполітія, адже в ній зберігаються більшість інституцій і публічних функцій, але на місцевому рівні.

Сеньйорія сполучається з васалітетом через ленне володіння. На початку і за своєю концепцією лен — це заробітна плата в натуральній формі, яку видають напряму за столом у сеньйора чи опосередковано в формі доходів від землі. Із запровадженням спадковості на лен і його ототожненням із землею він стає частиною володіння васала. Достатньо, щоб це володіння перетворилося на сеньйорію, аби лен і сеньйорія означали одне й те саме, а отже, одне й те саме означають сеньйорія та васалітет.

Королівство — менш помітний елемент феодалізму. Князі, королі й навіть імператор не зникли разом із імперією Каролінгів. Ці законні володарі влади в границях політій не вимерли. Проте, з одного боку, політії стали рухливими під дією воєн, битв, через виявлення васалами своїх вірних почуттів, унаслідок поділу володінь між спадкоємцями на уділи, хоча в загальному плані вся картина залишається стабільнішою, ніж здавалося б. З іншого боку, реальна влада володарів прямо пропорційна кількості та якості васалів, яких вони можуть мобілізувати, і ленів-сеньйорій, який вони можуть подарувати. Реальна сила престижного титулу може бути дуже слабкою: так, перші королі з династії Капетингів не простягали своєї влади далі «краю», яким є Франція на північ від Парижа. Але королі й князі посідають особливе місце. їх не можна викинути з гри, попри їхнє безсилля та всі мінливості війни, бо вони — священні особи, династичні спадкоємці законної влади, яка сягає ще римського імператора.

Загалом феодалізм демонструє картину надзвичайного розсіяння політичної влади, яка може спускатися аж до рівня місцевої округи, підпорядкованої сеньйору, але це розпорошення не погрузає в повну анархію, оскільки суспільство структуроване сеньйоріями та васальними мережами у межах можливих королівств. Феодалізм — це певна будова, принцип зв’язності та єдності людського суспільства. Його витоки можна простежити без надто великих зусиль.

Феодальні королівства варто розглядати в двох аспектах. Ідея королівства та імперії завжди була присутня в умах політичних та ідеологічних чинників — майже виключно освічених людей у тому, що стосується ідеології, — і завжди свідомо прив’язувалася до Риму. Важливий момент, який