Василь Зима - Ukrainian dream «Последний заговор»

Марк забіг до своєї кімнати, кинув у сумку всі ті модні речі, які йому презентувала Анна, подивився на себе в дзеркало, потім ще раз оглянув кімнату, голосно видихнув і вибіг надвір. Гараж був відчинений. Марк сів у авто, повернув ключ, мотор загув тихо й надійно. Виїхавши на дорогу, він ще раз поглянув на вікна її будинку: темно, жодне вікно не світиться. Певно, Анна вже спала. Марк натиснув на педаль газу, і авто зірвалося з місця. Ворота, які Марк старанно зачинив, тихо рипнули й випустили на вулицю маленьку фігурку жінки. На ній були легка кофтинка, джинси та біла бейсболка. Вона натискала кнопки мобільного.

— Алло, да, это я. Все изменилось. Наш друг уехал. Так что можешь давать команду. Как только все будет сделано, он должен уйти.

Анна затиснула в руці мобільний і, поглянувши на чисте зоряне небо, поправила бейсболку та зникла за воротами. За мить у будинку спалахнуло світло. Анна не любила темряви і завжди, коли лягала спати, залишала світло ввімкненим.

Розділ 51 (Chapter 51)

Президент ще з ночі на понеділок почувався погано. Проте він нікому про це не сказав. Кілька разів прокидався. Вставав із ліжка, ходив кімнатою, спускався до туалету, потім пив воду на кухні. Дружина спала, діти теж. Тіло геть ослабло, боліли ноги, і враз почервоніли білки, уста пересохли, і навіть хороша зубна паста не змогла перебити неприємний запах із рота. Уранці — це була сьома чи пів на восьму — діти саме збиралися до школи і охоронець уже чекав під дверима, щоб посадити їх до машини, президент спіймав на собі дещо розгублений погляд дружини. Вона оглядала його руки та шию.

— Що? Щось не так? — він запитав це дуже тихо.

— Твої руки, вони аж занадто рожеві і геть усі вкрилися якимось висипом. І шия також. Може, ти щось з'їв? Скажи, ти вчора нічого не їв такого, що б змогло спричинити подразнення? — Дружина оглянула його руки та шию, розстебнула сорочку і зойкнула: увесь живіт та груди були вкриті маленькими пухирцями. — Я терміново викликаю лікаря, тобі конче необхідно пройти обстеження!

— Але я запевняю тебе — нічого, що б змогло викликати такі ускладнення, я не їв.

Дружина вже встигла зателефонувати лікареві і сказала, що він от-от приїде. Президент викликав секретарку і попросив скасувати заплановані зустрічі та щомісячну прес-конференцію. Та все уважно вислухала й запитала, чим аргументувати таку поведінку президента. Він на мить задумався, а потім відповів: «Скажеш, що я проводжу консультації». Секретарка вийшла, а за три хвилини двері знову відчинилися і до кімнати ввійшов лікар. Йому було років сорок. Високий чоловік, волосся темне, із сивиною, тонкий, із горбинкою, ніс, на верхній губі — шрам, ніжні, як для чоловіка, руки і красиве підборіддя. Це те, що президент одразу помітив, поглянувши на нього.

— Здрастуйте, мене звуть Яким Герцель. Я працював десять років за кордоном, в Африці та США, тепер працюю в Україні. Ваша дружина, — підійшов до президента і, продовжуючи говорити, уважно його оглядав, — сказала, що на тілі висипи. Це може бути алергія, може — якесь захворювання шкіри, може — харчове отруєння. В будь-якому разі я мушу попросити вас роздягтися й лягти на диван, а краще — на лежанку, мені неодмінно потрібно добре вивчити вашу проблему.

— Так, ми можемо пройти в іншу кімнату, — президент підвівся й запросив Герцеля йти за ним.

— Я просив би вас, пані, залишити нас удвох. — Дружина здивовано поглянула на лікаря, але не стала заперечувати. — У вас температура, — коли двері зачинилися, і вони залишилися самі в кімнаті, — я помітив одразу. Це погано.

— Ви не можете сказати одразу, це серйозно чи ні? — президент ліг на лежанку і кинув сорочку на крісло.

— Повірте мені, несерйозних хвороб не буває, буває тільки якісне лікування, яке зводить до мінімуму загрозу смерті. А вмерти можна від будь-якої хвороби, у цьому я можу вас запевнити. — Президент зойкнув. — Не треба, я просто зрізав трохи вашої шкіри, я мушу надати експертам зразок, аби вони могли мені сказати, з чим ми маємо справу. От і все, — він сховав до валізки скляну слухавку і попросив президента вдягтись. — Результати будуть за кілька днів, тоді й поговоримо. Закиньте голову. — Лікар мазнув ватною паличкою в носі і також поклав її до скляної пробірки. — Поки що я порадив би вам відпочити, не зустрічатися з людьми і ні в якому разі не відлітати за кордон. Я розумію, що вам доведеться приховувати причини такої дивної поведінки, але сподіваюсь, що ваші радники та консультанти знайдуть, що сказати журналістам і суспільству. Кілька днів, і ми зможемо назвати вашого ворога на ім'я.

— А раніше ніяк не можна? У мене є низка важливих справ.

— Я розумію, але справи не важливіші за ваше здоров'я, президенте. Дочекайтеся результатів. Щасти вам!

— І вам також, — президент почекав, поки лікар зникне за дверима, потім надягнув на сорочку светр і пішов до їдальні. Незважаючи на слабкість у тілі та головний біль, він страшенно хотів їсти.

— Ну що він сказав? — дружина не відводила погляду від його очей.

— Нічого особливого. Сказав кілька днів зачекати.

— Щось серйозне?

— Ні, звісно, що ні. Нічого страшного, — він усміхнувся і враз відчув сильний біль у суглобах, втім, знаку не подав, сів до столу та попросив дружину налити йому чаю. Була десята година ранку.

Розділ 52 (Chapter 52)

— Ну что, кричи «ура», скоро будем тебя выписывать, — лікар усміхався самими устами та спідлоба позирав на Давида.

— Та щось не хочеться кричати, — Давид тримався рукою за правий бік і, спершись на спинку ліжка, сьорбав манну кашу, вона була настільки рідкою, що її легше було б випити.

— Это ты сейчас не понимаешь, насколько тебе повезло, а потом поймешь. Вырастешь — будешь мне цветы и конфеты носить. Я же тебя с того света вытянул.

— Несмачна каша, я не люблю, коли вона рідка, — відсунув тарілку на край тумбочки, взув капці, підвівся. Йому важко було пересуватися: постійно болів правий бік і нило плече.

— Сядь, ешь, — лікар поклав руку йому на плече.

— Пусти мене, я піду погуляю коридором. Чуєш, — поглянув лікареві на перенісся, — до мене ніхто не приходив, поки я тут лежав?

— Нет, никто, — погладив пальцями ніжне Давидове волосся, той напружився, і, здалося, всі його м'язи враз ствердли, наче в дикої тваринки, яка побачила мисливця