Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

дозвольте мені викласти ще два міркування, які підтвердять мої погляди. Як вам відомо, ми називаємо сексуальними ті сумнівні й невизначені дії дитини раннього віку, які спрямовані на отримання насолоди, бо при аналізі симптомів ми натрапляємо на них як на безперечно сексуальний матеріал. Але зрозуміло, що самі по собі вони не конче мають бути сексуальними. От розгляньмо аналогічний випадок. Уявіть собі, що ми не маємо жодного способу спостерігати розвиток із насінини двох дводольних рослин — яблуні та бобу, зате в обох випадках існує можливість простежити у зворотному порядку їхній розвиток від цілком сформованої рослини до першого паростка з двома сім’ядольними листками. Всі сім’ядольні листки нічим не відрізняються один від одного, в обох рослин вони однаковісінькі. Чи буду я на цій підставі припускати, ніби вони справді однакові, а специфічні відмінності між яблунею і бобом з’являються лише згодом у процесі розвитку рослин? Чи не буде з погляду біології правильніше вважати, що ці відмінності існують уже в зародках, дарма що в сім’ядольних листках ще жодної різниці не помітно? Але це саме ми чинимо й тоді, коли називаємо сексуальною діяльність немовлят, спрямовану на отримання втіхи. Проте чи всяку насолоду від органів тіла можна вважати за сексуальну, а чи поряд із сексуальною існує якась інша насолода, не варта такого означення, — питання, якого я тут не можу обговорювати. Я надто мало знаю про насолоду від органів та умови, потрібні для неї, але анітрохи не здивуюсь, коли завдяки зворотному поступовому рухові аналізу ми зрештою дійдемо й до поки що не з’ясованих чинників.

Ще одне! Обстоюючи своє твердження про нібито сексуальну чистоту дітей, ви здобудете дуже мало, навіть коли вам пощастить переконати мене, що активність немовляти ліпше розглядати не як сексуальну. Бо на третьому році життя вже не може бути жодного сумніву в наявності в дитини сексуального життя: тієї пори статеві органи вже починають збуджуватись, настає, мабуть, неминучий період дитячої мастурбації, тобто задоволення з допомогою статевих органів. Не слід і далі недобачати психічних та соціальних виявів сексуального життя: вибір об’єкта, надто ніжне ставлення до окремих осіб, ба навіть вибір однієї з двох статей, ревнощі — ці всі факти безперечно з’ясували безсторонні спостереження за часів, коли психоаналіз ще й не зародився, і кожен, хто хоче бачити, підтвердить їхнє існування. Ви заперечите, що сумніваєтесь не в ранньому пробудженні ніжних почуттів, а в тому, що ці почуття мають «сексуальний» характер. Хоча діти від трьох до вісьмох років уже навчилися приховувати цей характер, та коли бути уважним, завжди можна зібрати досить доказів «чуттєвих» намірів цієї ніжності, а матеріал, що уникне вашої уваги, можна без труднощів і у великих кількостях видобувати під час аналітичних досліджень. Сексуальні цілі в цьому періоді життя найтісніше пов’язані з одночасним розвитком сексуальної допитливості, кілька прикладів якої я вже подавав вам. Збочений характер окремих цілей звичайно зумовлений конституційною незрілістю дитини, яка ще не розкрила мети статевого акту.

Десь на шостому-восьмому році життя стає помітним застій або навіть відступ у сексуальному розвитку дитини, і такий застій, якщо розвиток досягне високого культурного рівня, цілком можна назвати латентним періодом. Латентного періоду може й бракувати, а загалом він і не означає повного припинення сексуальної активності і ослаблення сексуальних інтересів. Більшість збуджень та психічних переживань долатентного періоду потрапляють тоді під дію інфантильної амнезії, вже поясненого вище забуття, що приховує від нас раннє дитинство й робить його чужим для нас. Завдання психоаналізу завжди полягає в поверненні пам’яті цих забутих періодів життя; не можна позбутися враження, що мотивом того забуття є зародки сексуальної активності, датовані саме цим періодом, тобто забуття спричинене згніченням.

Починаючи з третього року, сексуальне життя дитини має вже чимало спільних рис із сексуальним життям дорослих; його відмінність, як ми знаємо, полягає в бракові твердої організаційної структури з приматом геніталій, у неминучій наявності збочених рис і, природно, в набагато меншій інтенсивності потягу взагалі. Але найцікавіші для теорії фази сексуального розвитку, або, як кажемо ми, розвитку лібідо, передують цьому періодові. Той розвиток відбувся так швидко, що безпосередньому спостереженню, либонь, ніколи б не пощастило вловити його минущі форми. Тільки з допомогою психоаналітичного дослідження неврозів стало можливим відновити попередні фази розвитку лібідо. Ці фази, звичайно, — не що інше, як лише теоретичні конструкції, але, почавши застосовувати психоаналіз на практиці, ви пересвідчитесь, що це потрібні й корисні конструкції. А невдовзі ви зрозумієте, яким чином патологія допомагає відкрити феномени, що їх ми, напевне, недобачили б на нормальному об’єкті.

Тож тепер уже можна з’ясувати, яких форм набуває сексуальне життя дитини, перше ніж утвердиться примат геніталій, і цей примат готується протягом першої інфантильної стадії, що передує латентному періодові, а після періоду статевого дозрівання він уже цілком організований. У ранньому інфантильному періоді існує не такий жорсткий різновид сексуальної організації, і ми називаємо його прегенітальним, бо на передньому плані в цьому періоді стоять не часткові генітальні інстинкти, а садистські й анальні. Протилежність між чоловічим та жіночим ще не відіграє ніякої ролі, її місце займає протилежність між активним і пасивним, яку можна вважати за попередника сексуальної полярності, з якою вона згодом і зливається. Те, що в активності, властивій цій фазі, нам видається чоловічим, — якщо оцінювати з погляду генітальної стадії, — є виявом потягу до влади, який легко переходить у жорстокість. Потяги з пасивною метою пов’язані з дуже важливою на той час ерогенною зоною відхідника; дуже виразно проступають прагнення підглядати й вивчати; геніталії в сексуальному житті відіграють, власне, лише свою роль органів виділення сечі. На цій стадії частковим інстинктам об’єктів не бракує, але ці об’єкти не конче поєднані в одному об’єкті. Стадія садистсько-анальної організації безпосередньо передує періодові примату геніталій. Докладне вивчення показує, скільки решток садистсько-анальної організації лишається в пізнішій остаточній структурі і яким чином її часткові інстинкти підпорядковуються новій генітальній організації.

За садистсько-анальною фазою розвитку лібідо ми прозираємо ще раніший, ще примітивніший організаційний ступінь, на якому головну роль відіграє ерогенна зона вуст. Ви вже здогадуєтесь, що до нього належить така сексуальна активність, як ссання задля втіхи, і, напевне, будете вражені проникливістю стародавніх єгиптян, що в своєму мистецтві дитину — навіть божественного Гора — зображували з пальцем у роті. Нещодавно Абрагам опублікував статтю, довівши, які сліди цієї примітивної оральної фази зберігаються в сексуальному житті пізніших років.

Вельмишановні добродійки і добродії! Я цілком можу уяви­ти собі, що мої останні повідомлення про сексуальну організацію не так просвітили, як пригнітили вас. Мабуть, я знову надто зосередився на подробицях. Але майте терпіння: те, що ви зараз почули, згодом, коли ви застосуєте його, видасться вам набагато кориснішим. А поки що не відступайте від думки, що сексуальне життя — або, як кажемо ми, функція лібідо — не постає в готовому вигляді, не виростає зі схожих зародкових форм, а проминає низку послідовних стадій, не схожих одна на одну; під час цього розвитку стається стільки змін, як і при розвитку від гусені до метелика. Поворотним пунктом розвитку є підпорядкування всіх часткових сексуальних інстинктів приматові геніталій, а водночас із ним — підпорядкування сексуальності функції продовження роду. А доти існує так зване фрагментарне сексуальне життя, самостійна активність окремих часткових інстинктів, які прагнуть насолоди від органів. Цю анархію трохи